Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

2.2.2.2. Особливості лібералізації міжнародної торгівлі текстилем та одягом

Питання лібералізації ринків текстильної продукції і одягу були актуальними на всіх етапах розвитку міжнародної торгівлі. Ще до укладання Генеральної угоди з тарифів і торгівлі більшість урядів розвинутих країн обмежували доступ на свої ринки і контролювали обсяги і номенклатуру поставок. Це було обумовлено тим, що продукція розвинутих країн піддавалась ціновій конкуренції з боку товарів країн, що розвиваються, які мали більш низькі почасові тарифи і ставки в текстильній промисловості, а також вільний доступ до ринку сировинних товарів для виробництва текстилю. Тому питання доступу до ринків вирішувались на двосторонній основі зі значним впливом на остаточне рішення політичних і соціально-економічних інтересів сторін, особливо відкриваючих ринки.

З початку 50-х років країни що розвиваються внаслідок початку процесу індустріалізації економік, а також сприятливих міжнародних економічних умов почали інтенсивно збільшувати обсяги експорту текстилю та одягу з бавовна на ринки розвинених країн. Значне збільшення дешевого імпорту негативно вплинуло на аналогічні виробництва в розвинених країнах: з’явилась проблема зайнятості в галузі, зменшились обсяги інвестицій, що в подальшому стало причиною закриття текстильних фабрик в деяких індустріально розвинених країнах. З метою скорочення рівня безробіття та розв’язання з’явившихся соціальних проблем розвинені країни провели серію двосторонніх і багатосторонніх переговорів з основними країнами-експортерами текстилю і одягу з третього світу з питання застосування механізму кількісних обмежень. Результатами цих переговорів було введення розвиненими країнами різноманітних кількісних обмежень, а для країн що розвиваються це означало обмеження доступу до зарубіжних ринків. Фактично в двосторонніх відносинах між країнами почали діяти так звані “добровільні обмеження експорту”. Було зроблено перший крок в порушенні правил ГАТТ, хоча кількість учасників Угоди на той час була відносно невелика (приблизно 40 країн).

На початку 1959 року розвинені країни знову висловили своє занепокоєння стосовно значного збільшення імпорту протягом невеликого терміну і в вузьких межах зобов’язань, які могли мати для цих країн серйозні економічні, політичні та соціальні наслідки. В результаті цього в 1961 р. з’явився перший офіційний пакет багатосторонніх санкціонованих обмежень в торгівлі текстилем, що можна вважати другим кроком в бік від лібералізації світової торгівлі текстилем. Цей пакет знайшов своє відображення в короткостроковій Угоді з торгівлі текстилем з бавовни, яка в 1962 р. трансформувалась в одноіменну довгострокову Угоду і проіснувала в міжнародній торговельній практиці до 1973 р. Згідно цієї Угоди між країнами-експортерами і країнами-імпортерами почались двосторонні переговори з питання торгівлі текстилем з бавовни. Метою цих переговорів і угод було збереження певного рівня доступу на ринки розвинених країн, але обмеження обсягу присутності (поставок) з метою запобігання ринковим диспропорціям та кризовим явищам. Така практика фактично поставила міжнародну торгівлю текстильною продукцією за межі правил і принципів ГАТТ, таких як національний режим, недискримінація, незастосування кількісних обмежень.

Таким чином, внаслідок укладання цілої низки “тимчасових угод”, які проіснували декілька десятирічч, експортери текстильних товарів із країн, що розвиваються, “добровільно” обмежували свій експорт в індустріально-розвинені країни. Зрозуміло, що такий підхід нехтував правилами доброчинної конкуренції, але альтернативою скорочення (обумовленого квотою обмеження) експорту було повне закриття ринків текстильних товарів і предметів одягу розвинених країн для дешевого імпорту.

В 1974 році обмеження на експорт товарів текстильної промисловості і предметів одягу поширились не тільки на продукцію з бавовни, а й на вироби з вовни і волокон нерослинного походження, що можна вважати третім кроком в бік відходу від принципів ГАТТ. Це було закріплено в Угоді про поліволоконні матеріали (Угода про міжнародну торгівлю текстильними виробами – МФА (Multifibre Arrangement (Arrangement Redarding International Trade in Textiles)). Згідно МФА, квоти на всі предмети одягу і текстильні товари стали предметом двосторонніх переговорів експортуючих і імпортуючих країн. Квоти встановлювались на тривалий термін, але в деяких випадках передбачалось, що імпортуючи країни беруть на себе зобов’язання щорічно збільшувати розмір квоти на 6%.

При розробці цієї Угоди передбачалось, що вона забезпечить суттєве зростання прибутків від експорту текстильної продукції в країнах що розвиваються але на практиці МФА лише розширило вже існуючу систему захисту текстильної промисловості промислово розвинених країн. Крім того, дана Угода одночасно з захистом текстильних виробництв розвинутих країн від конкуренції сприяла підвищенню цін на продукцію текстильної промисловості для споживачів розвинутих країн і гальмувало реалізацію програм технічного переозброєння і модернізації в країнах що розвиваються. Збільшення цін на текстильну продукцію відбулося в основному внаслідок того, що виробники текстилю в країнах-експортерах з метою збільшення доданої вартості і максимізації прибутку почали основну увагу приділяти параметрам якості продукції і створенню модних відмінностей товарів. Наслідком цього була зміна традиційного виробництва, яке характеризувалось великими обсягами і низькою ціною. Це, в свою чергу, змінювало структуру пропозиції на внутрішніх ринках країн що розвиваються в бік дорогих ексклюзивних товарів, які не користувалися популярністю у населення з низьким рівнем платоспроможності. А незадоволений національними товаровиробниками попит приходилося компенсувати за рахунок імпорту з інших країн.

На кінець 1994 р. в МФА входило 39 країн-членів: 8 розвинутих країн-імпортерів та 31 країна-експортер текстилю. За даними ЮНКТАД (UNCTAD – United Nations Conference on Trade and Development) протягом дії МФА була зафіксована 81 двостороння угода щодо застосування кількісних обмежень між членами цієї Угоди, а також 29 угод з іншими країнами, що не були членами МФА.

Угода про поліволоконні матеріали – МФА – з періодичними оновленнями переговорів та внесеннями змін проіснувала понад 20 років – з 1974 р. до моменту набуття сили Марракеської угоди про заснування світової організації торгівлі, складовою частиною якої є Угода про текстиль та одяг.