This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

3.2.2. ЦІННОСТІ БУТТЯ ЕПІКУРЕЇЗМУ

Найвидатнішим мислителем елліністичного періоду був Епікур (341-270 рр. до н. е.). Домінуючу роль серед теоретичних джерел вчення Епікура відіграє атомістична система Демокріта. Головна увага Епікура акцентується на етиці.

«Нас обманюють не тільки почуття, але й розум. Діалектика не може служити арбітром у питаннях істини або хибної думки. Вона має чисто формальний характер і не вирішує по суті проблем ні геометрії, ні фізики, ні етики. Але й у своїй сфері діалектика наштовхується на нездоланні для неї труднощі, апорії».

Сенека

Епікур не сприймає вчення Аемокріта пасивно, а виправляє, доповнює і розвиває його. Якщо Демокріт розрізнює атоми за величиною, формою і положенням у просторі, то Епікур приписує їм ще одну властивість — вагу. Разом із Демокрітом він визнає, що атоми рухаються в пустоті. На відміну від Демокріта, який, виходячи з висунутого ним принципу детермінізму, приписує атомам лише прямолінійний рух, Епікур допускає і визнає закономірним і визначеним відхилення від прямолінійного руху. Епікур викладає основні тези атомістичної концепції світу доступніше, ніж Демокріт. Абсолютний детермінізм Демокріта не відповідав загальній концепції Епікура, яка'завершувалася його етичними поглядами і уявленнями про суспільний устрій. Допуск відхилення від прямолінійного руху дає можливість більш «діалектичного» розуміння проблеми руху.

Визнання існування відхилення є важливим моментом у розвитку поняття причинності Розуміння причинності у Демокріта заперечувало будь-який натяк на об'єктивне існування випадковості, що врешті-решт приводило до фаталізму. Епікур цю абсолютну необхідність знімає.

У вченні про душу Епікур відстоює думку, що вона - не щось безтілесне, а структура атомів, найтонша матерія, розсіяна по всьому організму. Звідси випливає його заперечення безсмертя душі 3 розкладанням тіла, за Епіку-ром, розсіюється і душа, тому страх перед смертю необґрунтований

У теорії пізнання Епікур займає позицію сенсуалізму. В основі будь-якого пізнання, вважав філософ, лежать відчуття, які виникають при відокремленні відображень від об'єктивно існуючих предметів і проникають у наші органи чуттів.

Відповідно до зростання уваги до людини та її проблем, що відбувається в елліністичний період, Епікур великого значення надає етичному вченню. Людина, за Епікуром, є істотою, яка вміє відчувати, і її почуття складають основний критерій моралі.

Найвищим добром Епікур визнає блаженство, насолоду (гедоне, звідси — гедонізм). Воно полягає в задоволенні природних потреб і в досягненні душевної рівноваги - спокою душі (атараксія), а тим самим і щастя (евдемонія). Ці моральні вимоги вважаються природними, як наслідок людської сутності

«Звикай думати, що смерть для нас - ніщо: адже все - і добре, і погане - міститься у відчутті, а смерть є позбавлення відчуттів... Таким чином, смерть не існує ні для живих, ні для мертвих, позаяк для одних вона як така не існує, а інші для неї як такі не існують».

Епікур

Етичні та в цілому філософські погляди Епікура тісно пов'язані з його відкритим вільнодумством. Основним джерелом виникнення та існування релігії він вважав страх смерті та незнання природних законів. Страх смерті та страх перед богами є головними перепонами в досягненні людиною щастя. Проте все ж таки Епікур припускав існування богів, які живуть у міжсвітових просторах, є байдужими до світу і не втручаються в долі людей.

Роль насолоди як етичного принципу не можна змішувати із сибаритством. У цьому плані вчення Епікура вульгаризували пізніші прихильники епікуреїзму, зокрема заможні вихідці з вищих кіл римського суспільства Вульгаризована епікурейська етика стає об'єктом критики християнських філософів.

Принцип насолоди відображається і на соціальних поглядах Епікура. Суспільство, вважав він, є сукупністю індивідів, які домовилися між собою про те, щоб не шкодити один одному. Дотримання цієї домовленості він називав справедливістю. Власне кажучи, Епікур певною мірою передбачив пізнішу теорію суспільного договору.

Виходячи зі своєї етики, Епікур рекомендує, щоб мудра людина (філософ) уникала суспільної (політичної) діяльності. Добре прожив той, хто прожив непомітно - ось його теза. Відлюдність у приватному житті є типовим проявом індивідуалізму, до якого схилялись філософи елліністичного періоду, уникаючи гострих проблем сучасного їм життя.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine