Главная

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

8. Філософія життя

З середини XIX ст. в європейській філософії починає формуватися нова (сучасна) філософська парадигма. Вона протиставляє пануючому раціоналістичному напряму в класичній інтелектуальній традиції альтернативні орієнтації в змісті філософствування: об'єктивізму -суб'єктивізм, натуралістичному сцієнтизму — гуманізм, раціоналізму - ірраціоналізм, детермінізму - волюнтаризм, механістичній унітарності буття - «вітальний» універсум «несвідомих потягів», активних «вибухів» волі, «життєвих поривів» тощо. В західноєвропейській філософії відбувається серйозне зрушення: на перший план виступають здебільшого суб'єктивістські та ірраціоналістичні концепції.

Некласична (сучасна) філософія демонструє плеяду видатних мислителів, які збагатили філософську культуру глибокими і проникливими ідеями, що відобразили досягнення науки та інші сторони матеріального і духовного розвитку людини. Західна філософія цього періоду - це велике розмаїття шкіл, концепцій і напрямів. Один з них - «філософія життя», центральне поняття якої - «життя» як потік нескінченного, мінливого, невловного раціональними методами пізнання і в той же час творчого і продуктивного для кожної людини існування - протиставляється традиційному поняттю буття як чогось незмінного, основоположного, умодосяжного.

Ключові слова

уявлення, волюнтаризм, романтизм, суб'єктивізм, ірраціоналізм, лібідо, сублімація, архетипи, несвідоме, інтуїтивізм, психоаналіз, «надлюдина»

8.1. СМИСЛОВІ ОРІЄНТАЦІЇ НЕКЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

«Життя є те материнське лоно, в якому народжуються всі його прояви: і дрімотна, повна нескінченних можливостей і мрій, нічна свідомість, і денна свідомість, котра породжує філософську думку і наукове знання».

С. Булгаков

Класична філософія прагнула до систематичної цілісності, моністичної завершеності В основі цього прагнення лежала віра в природну впорядкованість світовлаштування, доступного раціональному осягненню. Вона виходила з уявлення про гармонію між організацією буття і суб'єктивною організацією людини. Укорінена в цьому світопорядку, людина розглядалась як частина історичного прогресу. Всі глибини світових зв'язків, включаючи внутрішній світ самої людини, вважалися доступними для самоусвідомлю-ючого суб'єкта. В основі традиційної етики ліберального суспільства лежали ідеї верховенства людини над природою, пріоритету розуму над пристрастями і віра в нестримний поступ свободи і справедливості.

З другої половини XIX ст. ці традиційні цінності опинилися під загрозою. Розвиток суспільних наук привів до відкриття системи інших моральних цінностей, а розвиток психології - до розуміння того факту, що наша поведінка здебільшого обумовлена причинами неусвідомленими і неконтро-льованими. Область несвідомого виявилася ширшою за область свідомості і значно ширшою за область розуму. Свідомість, розум не могли вже більше претендувати на єдино правильну оцінку реальності. Звідси зміна якісних критеріїв духовно-інтелектуальної діяльності. Місце раціонального самообмеження, стабільності, моральної недостатності і неповноти заступає етика індивідуальної свободи, самоздійснення, повної самореалізації. Виникає новий інтелектуальний напрям - «філософія життя». На противагу класичній філософії, вона сумнівається в історичному прогресі, стверджує відносність істини, ірраціональність соціального поступу і самої душі людини. На перше місце в ній висувається ідея вивчення життя окремої людини, важливості саме його аналізу для філософії. Несвідоме, підсвідоме та інтуїція стають центрами філософської антропології. Смисловим центром цього напряму стає поняття «життя» як первинна, фундаментальна реальність, органічна цілісність.

«Філософія життя», з якої починається сучасна філософія, виникає в другій половині XIX ст., переважно в Німеччині. Основні представники цього напряму - В. Аільтей, Г. Зіммель, О. Шпенглер, А. Бергсон, X. Ортега-і-Гасет, Ф. Ніцше. Останній заявив про себе у всіх сферах новітнього філософського мислення. Поняття «життя» протиставляється поняттю «буття» в класичній філософії. Життя більш первісне, ніж поділ на суб'єкт і об'єкт, матерію і дух, буття і свідомість. Феномен «життя» має складний, суперечливий, мінливий творчий характер.

Ірраціональне у своїй основі, ніколи і ніким не передбачуване, життя може пізнаватися лише позаінтелектуально, інтуїтивно, образно-символічно. Життя - це «живий потік», тому воно не може бути виражене за допомогою філософських категорій класичної філософії, орієнтованих на науку, на пізнання стійкого і незмінного, на принципи тотожності буття і мислення.

Головна формула «філософії життя» - не «життя для культури» (постулат класичної філософії), а «культура для життя». Цим підкреслюється самоцінність, дорогоцінність життя, властиве йому прагнення продовжити своє існування. «Натуралістичний розум» мислителів Нового часу - це розум, який спирається на природничо-наукові критерії науковості Однак успіхи природничих наук (як пізнання речей) різко контрастують з їх безсиллям перед власне людськими проблемами. Адже людина, зазначав X. Ортега-і-Гасет, - це не тіло, не душа, не субстанція, не дух, а життєва драма, котра відбувається в певних обставинах і виявляє себе в часі.

Механістичності, застиглості як рисам «натуралістичного

«Життя не може бути зведене ні до ного простішого за себе, хоча саме воно вилилося з Джерела життя, Бога живих, а не мертвих. Воно є те першонача-ло, в яке упирається як у свою межу філософська самосвідомість. Воно не може бути виведене ні з будь-яких причин і в цьому розумінні є дивом, воно є свобода, котра панує над необхідністю».

С. Булгаков

розуму», який усе розкладає на частини, філософи життя протиставляють органічність і цілісність «життєвого розуму». Найбільш адекватним засобом пізнання життя виступають інтуїтивні основи творчості, художній образ, міф, метафора. Діалектика людини є не діалектикою логічного розуму (за своєю суттю статичного), а діалектикою історичного розуму, який завжди  перебуває в становленні і зміні