Главная

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

15. Релігійна філософія

Релігійна філософія належить до традиціоналістсько-го, догматичного типу мислення. Однак у руслі релігійної думки народжуються філософські вчення, які справляють великий і тривалий вплив на людську культуру. Озброюючи релігійну свідомість ідеями, аргументами, ціннісними уявленнями, релігійні філософи ставали впливовими мислителями. Динамічне сьогодення розвінчує застиглі, закостенілі форми мислення, показує неефективність спроб використати релігію як традиційну духовну зброю. Проте широкі кола людей, які цікавляться філософською проблематикою, зі співчуттям і розумінням зустрічають прагнення оновити релігійну філософію. Переорієнтація «модерністських» неортодоксальних релігійних філософів полягає не в офіційному перегляді догм, а в умовному немовби відокремленні філософії від теології. Не переглядаючи традиційної «ієрархії проблем», сучасні релігійні філософи висувають у центр своїх досліджень соціальні, етичні, антропологічні питання. Найбільшою мірою оновлення торкнулося проблеми взаємовідношення релігії, релігійної філософії та науки. Визнається, що завдяки науці та техніці в сучасному світі вже здійснено докорінні перетворення. Разом з тим велике значення має критика науки, яка буває досить влучною та переконливою, особливо коли мова йде про негуманне використання наукових досягнень. Поза тим релігійна філософія все ширше й активніше вводить у коло своїх питань проблеми пізнання, наукового розвитку, людини, суспільства.

Ключові слова

неотомізм, модернізм, ієрархія, дематеріалізація, теологія, благо, християнський еволюціонізм, косморозвиток, «життєвий порив», емоційна інтуїція, інтерсуб'єктивність

15.1. ЄДНІСТЬ ВІРИ І ЗНАННЯ В НЕОТОМІЗМІ

«Людей розділяють не класи, а дух - руху та розвитку».

П. Тейяр де Шарден

Найбільш впливовою релігійно-філософською течією сучасності є неотомізм. Прибічники цього напряму називають своє вчення «віковічною філософією», оскільки вона сягає 700-літньої давнини. Теоретичним фундаментом неотомізму служить схоластична філософія «ангельського доктора», томізм святого Томи Аквінського (1225-1274 рр.), який створив богословсько-філософську систему, використавши арістотелізм для обґрунтування та захисту католицького віровчення. Власне неотомізм сформувався в 70-х рр. XIX ст. під впливом рішень І Ватиканського собору (1869-1870 рр.). Після собору в 1879 р. в енцикліці папи Лева XIII філософію Томи Аквінського було проголошено єдино істинною.

Фундаментом усієї неотомістської (і томістської) побудови служить постулат про гармонійну єдність віри і знання, які при правильному підході доповнюють одне одного. Це не антиподи, а два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї мети. Джерело віри — божественне одкровення, тому істини його — безумовні, абсолютні. Джерело раціонального пізнання - людський розум, і попри всю його недосконалість не слід його відкидати. Але за своєю природою він неминуче кінцевий, обмежений, і не завжди на нього можна покластися. Тільки одкровення відкриває нам таємниці буття, недоступні для розуму.

У розробленні онтологічних проблем теоретики неотомізму спираються на настанови, традиційні для арістотелівсько-томістської традиції. Онтологія неотомізму має вихід у теорію цінностей. Вона будується так, що служить обґрунтуванням гносеологічної, антропологічної, етичної, соціокультурної, історіософської проблематики, яка дістає специфічну постановку та вирішення в неотомізмі.

Демонструючи послідовну прихильність до креаціоністського світорозуміння (вчення про творення світу надприродною істотою), теоретики неотомізму стверджують, що в основі всього сутнісного знаходиться єдність чистого божественного буття, яке породжує багатоманітність творення. Божественне буття трактується як таке, що не може бути виражене з допомогою понять і категорій. Воно фіксується лише специфічними над-категоріальними визначеннями - трансценденталіями. Вони — різноманітні «лики» Бога, до яких належать єдність, істина, благо, краса. Таким чином, вихідному пункту, Богові, притаманна ціннісна орієнтація.

Створений світ природи і культури також наділяється ціннісними вимірами. Єдність Бога полягає в тому, що він є і сутність, і існування. У сфері створеного буття існування попереджає сутність, подаровану Богом. Уже Тома Аквінський вважав, що в розумі творця присутні сутнісні зразки - форми речей. Сучасні прибічники томізму успадковують цю тезу, але надають їй екзистенціального забарвлення. Отже, Бог, створивши світ із нічого, забезпечує йому власну екзистенціальну повноту й водночас будує його відповідно до певних сутнісних зразків.

Екзистенціальну інтерпретацію зв'язку божественного буття та царства творення розпочали Е. Жільсон і Ж. Марітен. Сьогодні вона загальноприйнята в неотомізмі, і саме таке тлумачення зв'язку творця та творення виконує роль засобу оновлення креаціоністських ідей. Різноманітність створеного буття інтерпретується з допомогою ідеї гілеморфізму. кожне конкретне утворення — субстанція розглядається як таке, що складається з матерії та духовної форми. Матерія виступає як деяке пасивне начало, що потребує для своєї актуалізації наявності форми. Найважливішою рисою різноманітного створеного світу є його ієрархічне упорядкування. Його ступені: першоматерія, неорганічна природа, світ рослин, світ тварин, людина, царство ангелів («чистих Духів»).

Неотомізм проголошує існування аналогії Бога і його творення творець протилежний світу, але його творіння дає змогу певною мірою судити про нього самого. Принцип аналогії буття служить опорою традиційних доказів буття Бога.

Помірно-реалістичні погляди Томи Аквінського, які передбачали, по-перше, наявність форм речей у розумі Бога, їх втілення в кінцевих

«Фундаментальною людською характеристикою постає турбота про сенс буття: її свідома реалізація робить людину релігійною ».

П. Тілліх

«Християнський філософ повинен передусім здійснити вибір між філософськими проблемами, зосереджуючись у першу чергу на тих з них, які побязані з його релігійним життям».

Е. Жільсон

утвореннях світу як сутностей і, по-друге, існування форм у вигляді абстракцій в інтелекті людини, становлять основу переходу від неотомістської онтології до вчення неотомізму про пізнання.

У неотомізмі розрізняються дві істини: онтологічна і логічна. Онтологічна істина - результат відповідності речі інтелектуальному задуму Бога. Логічна істина пов'язана з пізнавальною діяльністю людини, що має властивості суб'єктивності. Згідно з гносеологією неотомізму, кожен матеріальний об'єкт може розглядатися з різних точок зору, тобто поставати як формальний об'єкт, яким цікавиться суб'єкт, що пізнає його. Така позиція дає можливість розуміти різноманітні погляди, різні підходи, різні оцінки одного й того ж об'єкта як такі, що взаємодоповнюють одне одного. Наприклад, емпіричне розуміння, наукове дослідження, релігійно-філософське тлумачення, богословське бачення не виключають одне одного, але взаємодоповнюють.

Пізнання в неотомізмі характеризується як процес дематеріалізації змісту, одержаного суб'єктом при відображенні реальності. Завдання пізнання — «відчистити» те, що пізнається, від матеріального. У процесі пізнання (процесі дематеріалізації змісту) беруть участь різні здатності людської душі, серед яких виділяються дві головні: «пізнавальні форми» чуттєвого порядку та інтелект. «Пізнавальні форми» чуттєвого порядку, в свою чергу, розрізняються за рівнем узагальненості та є висновком функціонування сукупності зовнішніх і внутрішніх почуттів. Вища пізнавальна здатність, активний інтелект здійснює обробку

чуттєвих образів і приводить до утворення «пізнавальних форм» вищого порядку - понять.

Важливе місце відводиться питанню про єдність і багатогранність людського пізнання. Цілісність людського знання постає в гносеології неотомізму як така, що володіє деякою ієрархічною будовою, що не суперечить

«Людина, що має віру, звільняється від обтяжливих рис існування та постає справді релігійною незалежно від приналежності до тієї чи іншої церковно-релігійної конфесії ».

Р. Бультман

одкровенню віри. Виділяються два типи пізнавальної діяльності: споглядально-теоретична та практично-пізнавальна. Для споглядально-теоретичної діяльності характерні три наукові напрями. До першого належать природознавство та філософія природи. Природничі науки лише фіксують і пояснюють емпіричний матеріал, емпіричні феномени. Філософія природи претендує на деякий світоглядний синтез названих наук, спираючись на певні раціональні принципи. Другий — стосується математики, знання про чисту кількість, а третій — належить метафізиці, яка аналізує раціональні принципи та проблеми сутнісного, істотного.

До практично-пізнавальної діяльності належить теологія, яка трактується як єдність пізнавального та практичного ставлення до світу. До практичного, небайдужого пізнання належать також мораль, мистецтво і гуманітарні дисципліни. Над ними стоять релігійна етика, релігійна естетика, релігійна філософія історії та інші галузі філософського знання. Всі вони займають підлегле становище стосовно метафізики та теології, отже, залежні від одкровення віри.

У сучасному неотомізмі значного поширення набула тенденція антропологізації; її підтримує папа Іоанн Павло II, професійний філософ, який ще в 70-ті роки XX ст. написав книгу «Діюча особистість». Людина в антропології неотомізму мислиться як складна субстанція, що поділяється на дві прості - душу і тіло. Душа — формотворчий стосовно тіла принцип. Душа — основа особистості. Тілесне начало пов'язується з індивідуальністю. Універсальною метою та сенсом свого існування людина вважає споглядання божественного блага. Людина керується у своїх діяннях певним «природним законом». Цей закон закликає особистість творити добро й уникати зла. Прагнучи до добра, до блага, особистість здобуває на цьому шляху сукупність інтелектуальних, моральних і теологічних добро-чинностей. На культивування, розвиток цих доброчинностей і повинно бути спрямоване суспільне життя людей.

Велика увага приділяється проблемі творчої активності людини, завдяки якій вибудовуєть

«Існування особистості передбачає існування Бога, цінність особистості передбачає верховну цінність Бога. Якщо немає Бога як джерела надособистих цінностей, то немає і цінності особистості, є лише індивідуум, підлеглий родовому природному життю».

М. Бердяєв

ся культурно-історичний світ. Джерелом творчої активності людини, її постійного самовизначення є трансценденція. Вона є початковим спрямуванням людини до божественного Абсолюту. Трансценденція задає людині не просто теологічну, але й телеологічну орієнтацію.

У поглядах на суспільство сучасний неотомізм поєднує традиційне для християнства провінденціально-есхатологічне бачення історичного розвитку, його аналізу в світлі сучасних проблем. Суспільство трактується як об'єднання особистостей і одночасно як «суперособистість». Вважається, що в своїй еволюції суспільство має наслідувати вічні ціннісно-нормативні принципи, які можуть дістати різні тлумачення та звучання залежно від контексту соціальної ситуації. До їх числа насамперед належать принципи особистісної спрямованості до загального блага. Прибічники неотомізму вважають, що здійснення цих принципів повинно забезпечити у різних суспільствах багатоманітність форм власності, примирення суперечностей між соціальними прошарками, класами, політичний плюралізм і наявність прав громадян, демократичних свобод у поєднанні з приматом сфери загальнолюдських культурних цінностей. Постійно проводиться думка про важливість і бажаність руху «третім шляхом» суспільного розвитку, який пролягає між «капіталістичним індивідуалізмом» і «марксистським колективізмом».

Суспільство («град земний») і церква («град божий») перебувають у діалогічній взаємодії. Діалог церкви та суспільства розуміється як засіб внесення вищих релігійно-моральних цінностей у культуру сучасності. Філософія неотомізму визначає фундаментальну цінність «мирської» історії, наявність у ній іманентної мети, пов'язаної з удосконаленням людства, розвитком культури.