This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

2.3. Аналіз тенденцій розвитку основних чинників розміщення продуктивних сил

Зміни, що відбуваються в техніці та технології, господарській діяльності в цілому, неминуче позначаються на зміні співвідношення чинників розміщення продуктивних сил. Розглянемо вплив кожної групи чинників на розміщення продуктивних сил і розвиток економіки регіонів детальніше.

Природні ресурси. Ця група чинників має важливе значення як для визначення структури господарства країни, так і для розміщення продуктивних сил. Природні ресурси — це об'єкти і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил та вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосереднього застосування в матеріальній діяльності.

Дефіцит паливно-енергетичних, водних, лісових та інших природних ресурсів у регіоні обмежує розвиток і розміщення тут ряду виробництв. Водночас слід зауважити, що в умовах сучасного розвитку науки і техніки, суспільного господарства залежність розміщення підприємств обробної промисловості від природних умов і ресурсів відносно послаблюється і, відповідно, розширюються можливості вибору місць розміщення продуктивних сил. Цьому сприяють зростаюча ефективність використання сировини, використання замінників природних матеріалів, застосування ресурсозберігаючих технологій.

Водночас помітно зростає значення деяких компонентів природних ресурсів. Зокрема, чиста прісна вода виступає як важливий чинник не тільки розвитку і розміщення продуктивних сил, а й регіонального розвитку економіки в цілому. Водні ресурси — винятково важливий чинник як для водомістких галузей промисловості (хімічної, електроенергетичної, металургійної), так і для сільського господарства, розвитку населених пунктів. Організація надійного водопостачання, захист водних ресурсів від забруднення і виснаження набувають у сучасних умовах особливої актуальності.

Природні умови — друга група чинників розміщення продуктивних сил. Вони пов'язані з територіальними відмінностями в природному середовищі. Поняття «природні умови» охоплює властивості природи, істотні для життєдіяльності населення, але які на певному рівні розвитку продуктивних сил безпосередньо не беруть участі у виробництві, хоч і мають на нього вплив. Це клімат, характер ґрунтів, рельєф місцевості, умови видобутку корисних копалин тощо. Природні умови значною мірою визначають продуктивність і спеціалізацію сільського господарства, розвиток будівництва, технологічні характеристики певних виробництв, а також рівень життя населення.

Рельєф місцевості, характер ґрунтів, майданчики для промислового і цивільного будівництва відрізняються надзвичайно великою різноманітністю не тільки в масштабах країни, а й усередині економічного району. Через це їхня економічна характеристика є найбільш істотною для аналізу розміщення продуктивних сил усередині району і не має суттєвого значення для міжрайонного зіставлення.

Кліматичні умови, позбавлені такої контрастності, є подібними не лише для окремих економічних районів, а й для економічних зон. Несприятливі кліматичні умови зумовлюють значне зростання вартості всіх видів будівництва (тобто капітальних вкладень) і поточних витрат у виробничій та невиробничій сферах. У ряді галузей кліматичні умови впливають на вибір технологічної схеми виробничого процесу, що також пов'язано зі зменшенням або збільшенням капітальних вкладень та експлуатаційних витрат.

Кліматичні умови безпосередньо впливають на відтворення робочої сили. Так, у районах з холодним кліматом витрати на житло, одяг, харчування значно більші порівняно з районами теплого клімату.

Під економічними чинниками розміщення продуктивних сил слід розуміти територіальну диференціацію кількісних і якісних характернетик живої та уречевленої праці, а також значущість їх для господарської діяльності. У сучасних умовах вплив цієї групи чинників на прийняття рішення з розміщення продуктивних сил помітно зростає. Сукупність економічних чинників на певних територіях формує господарське середовище, якому притаманні дві особливості. По-перше, воно не виникає у вигляді суцільного пласта, що покриває поверхню всієї території, а формується історично як система пунктів, центрів, вузлів, зон. По-друге, сформоване господарське середовище має досить важливе значення для успішного розвитку, функціонування і розміщення обробних та переробних виробництв, особливо нових.

Серед економічних чинників провідна роль у формуванні господарського середовища даної території належить інфраструктурі1.

1{ Інфраструктура (від лат. infra — під, нижче і structura — будова, розташування) дослівно означає частину будь-якого об'єкта, його основу, свого роду базу. В економічній літературі термін «інфраструктура» вперше з'явився 1955 р. в роботах американського економіста П. Розенштейна-Родана. Він запозичив цей термін з військового лексикону. Він же запровадив поділ інфраструктури на виробничу і соціальну. Незважаючи на значне поширення терміна, однозначного визначення інфраструктури в сучасній літературі немає}

У найбільш широкому розумінні інфраструктура є елементом продуктивних сил, що містить галузі, види діяльності з надання послуг виробництву або населенню (виробнича інфраструктура), а також забезпечення умов для нормальної життєдіяльності населення (соціальна інфраструктура).

Виробнича (економічна) інфраструктура — це комплекс науково-технічних споруд, систем і служб (наземні споруди, водні шляхи, канали, порти, трубопроводи, аеропорти, лінії електропередач, склади, бази матеріально-технічного постачання, інженерні мережі, теплотраси), які необхідні для функціонування матеріального виробництва і забезпечують на окремій території безперервний рух вантажів, енергії, інформації тощо.

Просторова розгалуженість, територіальна орієнтація функціонування, задоволення потреб виробничого процесу в певних послугах — це головні ознаки виробничої інфраструктури. Елементи її виконують важливу функцію ланки, що забезпечує належний взаємозв'язок між засобами виробництва — знаряддями і предметами праці.

Забезпечення безперервності процесу виробництва і споживання в умовах поглиблення галузевого і територіального поділу праці є першочерговим завданням виробничої інфраструктури. Розвиток її сприяє зниженню витрат виробництва, дає можливість більш раціонально розмістити кожну галузь суспільного господарства. Водночас вона не тільки створює передумови для функціонування матеріального виробництва, а й зумовлює зростання вартості сукупного суспільного продукту.

Складовою виробничої інфраструктури є транспорт, який може розглядатися як самостійний чинник. У результаті розвитку суспільного поділу праці він став необхідною ланкою суспільного виробництва, що забезпечує безперервність процесу виробництва і споживання в просторі, здійснення виробничо-територіальних зв'язків. Особливо важливе значення транспорт має для підприємств, функціонування яких пов'язано з перевезенням масових вантажів (вугілля, будівельних матеріалів, окремих видів сільськогосподарської сировини). Водночас наближення промисловості до джерел сировини, палива, районів зосередження робочої сили і місць споживання готової продукції посилює тенденції зменшення транспортних витрат відтворення. Цьому сприяють також технічний прогрес на самому транспорті, здешевлення перевезень. У зв'язку з цим транспорт втрачає своє виняткове значення, робить розміщення виробництва відносно альтернативнішим.

Сукупність соціальних (демосоціальних) чинників розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил лише порівняно недавно стала об'єктом чільної уваги вчених, проектантів, менеджерів. Одна з головних причин посилення наукового інтересу до цих чинників — виникнення істотних диспропорцій у господарстві країни, зумовлених недостатнім урахуванням в управлінні соціальних умов, зростанням ролі людського чинника в економіці. Вирішення соціальних завдань — це і мета, і водночас найважливіший чинник розміщення виробництва. Вплив соціальних умов на процес територіальної організації суспільного виробництва суттєво відрізняється від впливу економічних чинників. Дія перших виходить за межі чисто економічних проблем. Вони покликані не тільки регулювати виробничий процес, в тому числі у територіальному аспекті, а й створювати сприятливі умови для життєдіяльності населення та кожної особистості.

Постійно зростаючий вплив на всі суспільні процеси, в тому числі на територіальну організацію виробництва, чинить соціальна інфраструктура.

Під соціальною інфраструктурою розуміють сукупність галузей, функціонування яких спрямоване на задоволення матеріальних, духовних, фізичних і культурно-побутових потреб населення. Зокрема, це такі матеріальні складові суспільного розвитку, як житлові будинки, підприємства торгівлі та громадського харчування, пасажирський транспорт, системи водопостачання і каналізації, медичні, освітні, культурно-розважальні, спортивні заклади, система побутового обслуговування населення. Без всебічного сприяння розвитку соціальної інфраструктури подолати кризову ситуацію в економіці неможливо. Регіони, території, що мають відносно високорозвинену соціальну інфраструктуру, сьогодні є більш інвестиційно привабливими і мають додаткові можливості для регіонального розвитку і розміщення продуктивних сил, для зростання всієї економіки.

Водночас при всій відносній самостійності формування, функціонування, розміщення соціальної інфраструктури безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Через це ефективне розміщення продуктивних сил потребує цілеспрямованого регулювання процесу створення територіальної організації соціальної інфраструктури. Раціональне розміщення продуктивних сил має забезпечувати також подолання або нівелювання істотних територіальних відмінностей у соціальному аспекті, особливо в умовах життєдіяльності населення.

Соціальна інфраструктура певною мірою впливає на процес територіальної організації виробництва через відтворення, використання і розміщення трудових ресурсів.

Трудові ресурси як чинник розміщення продуктивних сил фахівці оцінюють з різних точок зору. Дехто вважає, що розміщення виробництва має здійснюватись у повній відповідності до існуючого розміщення трудових ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення виробництва в Україні набув першорядного значення. Це зумовлено насамперед досить нерівномірним розміщенням трудових ресурсів і поглибленням диспропорції між трудовими ресурсами і можливостями їхнього використання, зменшенням чисельності населення, зростанням безробіття та значимості кваліфікованої, інтелектуальної праці в умовах поглиблення кризи виробництва.

При оцінюванні трудових ресурсів доцільно також ураховувати посилення переміщення та міграції населення. Трудові ресурси відносно мало впливають на розміщення підприємств у видобувних і сировинних галузях важкої індустрії. Хоча і тут за умов безробіття та реконструкції підприємств виникає потреба в розміщенні інших, переважно працеміст-ких виробництв. Наявні трудові ресурси, їхній статево-віковий склад, кваліфікація є першорядними чинниками у таких важливих галузях, як приладобудування, радіоелектроніка, літакобудування, космічна техніка, біо-технологія тощо.

Віднедавна у розміщенні продуктивних сил почали використовуватися такі чинники, як сукупність взаємовідносин між природою і населенням, природою і господарством, природою і людиною, що характеризують середовище життєдіяльності людини. Суспільство в процесі своєї господарської діяльності змінює природне середовище, впливає прямо або побічно на всі його компоненти. Цей вплив особливо посилився в епоху сучасної науково-технічної революції, коли масштаби діяльності людини порівнюють з впливом глобальних природних процесів.

Зміна природних компонентів має зворотний вплив на саму людину і на її діяльність. Зміна природи сприймається нами як погіршення якості природного середовища, а також кількості та якості природних ресурсів. Водночас негаразди в екології мають характер «ланцюжкових реакцій». Вони спричиняють погіршення здоров'я населення та умов праці, функціонування техніки, погіршення якості та кількості продукції галузей природокористування тощо. Гармонізація відносин між природою і суспільством вимагає прийняття і реалізації цілої системи заходів. Серед них важливе значення належить раціональній територіальній організації продуктивних сил. Це також створення і застосування принципово нових (замкнених, екологічно чистих та ресурсозберігаючих) технологій. Повинен ефективно діяти державний екологічний контроль за розвитком та розміщенням виробництва. Екологічній міжвідомчій експертизі мають підлягати всі великомасштабні господарські проекти. Саме з екологічною експертизою пов'язується вирішення проблеми надійності та комплексності прийнятих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

У ролі особливого специфічного чинника розміщення продуктивних сил виступає нині людський чинник. Це єдиний «одушевлений» компонент у сукупності чинників, що розглядалися. Найважливішою ознакою суспільного життя має стати націленість дії всіх чинників, які визначають розміщення продуктивних сил, на забезпечення інтересів людини. Це поняття містить концентровану, комплексну характеристику сучасної людини — головної продуктивної сили (працівника), споживача, рушійної сили не тільки в економіці, а й у соціальній, політичній, духовній сферах суспільства, і нарешті, особистості.

Людина та її інтереси мають бути головним чинником розміщення виробництва. Адже людський чинник поновлюваний і, що є найголовнішим, удосконалюваний ресурс. А такі категорії, як компетентність, відповідальність, кваліфікація, утворюють так звані безкапітальні чинники економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.

Науково-технічний прогрес. Всебічне використання його досягнень, розвиток на їх основі нових галузей і вдосконалення наявних традиційних зумовлює зміни у структурі суспільного господарства, зрушення у розміщенні окремих виробництв. Розвиток науково-технічного прогресу характеризується повсюдністю поширення, тобто за своєю сутністю розвиток науки та техніки екстериторіальний, всеохоплюючий і має всебічний вплив на життєдіяльність людей.

Важливою особливістю науково-технічного прогресу є й те, що він впливає на процес розміщення продуктивних сил не безпосередньо, а опосередковано, через інші чинники, видозмінюючи, трансформуючи їх. Саме під його дією відбувається переоцінка значимості традиційних чинників, що визначають розміщення виробництва. Наприклад, послаблюється вплив природних ресурсів і умов, транспорту тощо. Водночас посилюється значення такого чинника, як захист природного середовища. Науково-технічний прогрес є однією з головних причин зростання потреби у висококваліфікованій робочій силі.

Отже, раціональна й ефективна територіальна організація продуктивних сил країни має базуватися на науково обґрунтованому врахуванні не окремих умов і чинників, а всієї їх сукупності. Важливого значення у зв'язку з цим набуває організація служби відстеження (моніторингу) за різними чинниками, що впливають на розміщення виробництва. Розміщення продуктивних сил має постійно коригуватися відповідно до зміни умов і нових вимог практики.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine