special

This webpage has been robot translated, sorry for typos if any. To view the original content of the page, simply replace the translation subdomain with www in the address bar or use this link.

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

15.3. ТЕОЦЕНТРИЗМ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ Г. МАРСЕЛЯ

• Яскраво виражений релігійний характер має філософія християнського екзистенціалізму Габрієля Марселя (1889-1973 рр.). Він відомий не тільки як філософ, але і як драматург; своє вчення називав «неосократизмом» або «християнським сократизмом». Воно продовжувало лінію модернізму, тобто зміцнення католицької релігійності нетрадиційними засобами.

Для Марселя, як і для неотомістів, філософія повинна бути підпорядкованою теології, але засоби її використання мають бути іншими. Завдання, яке ставить перед собою Марсель, — створити філософське вчення, яке відкидає методи та висновки об'єктивного наукового пізнання. Тільки така філософія, вважає він, може володіти цінностями. Неповагу до об'єктивного пізнання Марсель поширює не тільки на матеріальний, але й на духовний світ. Він заперечує також ідеалізм, оскільки духовне начало, доступне для логічного аналізу та раціонального пізнання, неприйнятне для нього. Вісь його філософії зміщується з пізнавальних взаємовідносин суб'єкта з об'єктом на емоційні: «співчуття», «співучасть». Тобто головними є взаємовідносини не об'єкта з суб'єктом, а тих, хто переживає і за кого переживають, при цьому вони є нероздільними.

Визначальну роль у ході роздумів займає протиставлення «проблеми» і «таїнства». Перше поняття знаходиться у сфері логічного, а друге - переборює об'єктивний, логічний підхід, знаменує перехід у сферу метапроблематичного. Наша рефлексія повинна бути націлена на таїнство, на буття як фундаментальне таїнство, осягнення якого вимагає залучення особистості і є недосяжним доти, поки ми залишаємося на теоретичному рівні проблематичного, логічного, раціонального, об'єктивного наукового пізнання.

Г. Марсель розкриває зв'язок істинного, достовірного з доведеним, обгрунтованим. «Співучасть» приводить до надраціональної єдності суб'єкта і об'єкта, яка не виражається в образах сприйняття, поняттях, ідеях. Вважається, що те, що є для суб'єкта істинним, не потребує перевірки: перед нами «безпосереднє, яке не опосередковується». Марсель вводить поняття емоційної інтуїції, яка означає особливу чуттєву, а не пізнавальну спрямованість. «Моє мислення, — говорить Марсель, — бере свій початок насамперед з почуття».

Важливе місце в світогляді Марселя займає поняття «інтер-суб'єктивності», яке означає, що «об'єктивна реальність» поступається місцем «другій реальності», або, іншими словами, замість відношення об'єкта та суб'єкта з'являється відношення «Я» і «Ти». Одна з основних його категорій - «присутність», в якій об'єктивні взаємозалежності втрачають своє онтологічне значення, замість них приходять віра, любов, вірність, відповідальність, повага, слухняність, доступність, прихильність. «Бути — це те, коли тебе люблять» -така формула цієї онтології. Інтерсуб'єктивність виключає об'єктивність з розуміння відношень, зв'язків, залежностей. Філософія Г. Марселя не антропоцентрична, а теоцентрична. Любов до людей тримається на любові до Бога і ставленні до інших, як до «дітей божих»; «братство» людей — це братство в Христі. Відношення людини до Бога має той же інтерсуб'єктивний, емоційний, інтимний характер, воно базується на вірі, надії, поклонінні, не потребуючи логічних аргументів і раціонального обґрунтування.

Поряд з об'єктивністю Г. Марсель розглядає узагальнення й абстрагування як величезне філософське зло, пропонуючи замість них повернутися до конкретного, одиничного, індивідуального; тобто від «істотного», «суттєвого» — до окремих істот у всій їхній своєрідності, з усіма їхніми відмінними особливостями. Оскільки мова йде про людей, то це означає заперечення поняття «людини взагалі», повернення від «Я взагалі» - «фікцій, надуманих раціоналізмом», до «Я», конкретних особистостей в їхній неповторності. Суб'єктивність, таким чином, розуміється як протилежність об'єктивності, а також доповнюється суб'єктивністю, яка розглядається разом з тим як протилежність безособовості.

«Міркування про святість має величезне філософське значення; я готовий сказати, гцо воно є дійсним вступом до онтології».

Г. Марсель

«Розвиток релігійної свідомості, як і філософської рефлексії, орієнтовано на духовне ствердження, згідно з яким кожний з нас повинен дізнатися або знайти себе у всіх інших, нічого не втрачаючи при цьому з того, що складає її внутрішню самобутність».

Г. Марсель

У зв'язку з цим Г. Марсель вважає, що «дух абстракції» набуває найбільш загрозливого характеру в комунізмі або фашизмі, підміняючи людську істоту відірваною від дійсності ідеєю, і тому позбавляє любові до кожної даної людини «як до людської істоти», розглядаючи особистість у контексті суспільства лише як «виробничу одиницю». В цьому відношенні «Капітал» К. Маркса нічим не відрізняється від «Майн Кампф» Гітлера. Таким чином, в емоційній палітрі Марселя домінують релігійні тони, адже його екзистенціалізм завершується закликом до надії на благодать Божу, терпіння, покірність долі.

ВИСНОВКИ

Вагоме місце релігійної філософії в XX ст. обумовлюється суперечністю історичних процесів століття, тривалим та напруженим протистоянням двох соціальних систем - капіталістичної та соціалістичної, при якому остання поширювала та пропагувала атеїстичний світогляд. На тлі успіхів науки, техніки, зростання та поширення інформаційних систем і технологій не можна було не замислитись як над можливостями людського розуму, що виявився не тільки конструктивним, але й деструктивним, так і над засадами людської долі. Останнє стало найбільш вагомим аргументом у переконанні, що наука - могутня, проте не всемогутня сила, оскільки є багато такого у ставленні людини до себе і до світу, чого ніколи не зможе прояснити ніякий науковий прогрес. Враховуючи ці тенденції, сучасні релігійні течії в умовах прискорення соціальної динаміки головну роль зосереджують на проблемі окремої людської індивідуальності в суспільному бутті. З огляду на це релігійно-філософські течії сучасності наповнюються гуманістичним змістом, орієнтуються на екзистенціальне розуміння сутності людського існування. Таке поєднання дає можливість сучасним релігійним мислителям з їх трансценденталізмом створити своєрідне бачення дійсності, що виводить людину за межі простого перехрещення природно-космічного процесу, дає змогу залучити її до особливих, вихідних засад буття, по-своєму відкрити світ духовного буття, наголошуючи на унікальності та неповторності особистості в єдності з усім людством.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Чим пояснюється активізація духовної діяльності та сучасних релігійно-філософських доктрин?

• Розкрийте основні особливості та постулати неотомізму.

• Які основні характерні риси теорії пізнання неотомізму та місце в ній людини?

• У чому полягає сутність неотомістської концепції суспільного розвитку?

• Чим відрізняється наукова феноменологія її. Тейяра де Шардена від феноменології Е. Гуссерля?

• Окресліть основні положення еволюціонізму Тейяра де Шардена. Що таке «пункт Омега»?

• Наскільки християнський екзистенціалізм Г. Марселя відповідає запитам сучасного гуманізму?

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«І все-таки життя надприродне повинно мати якусь владу над природним життям, проникати в якісь його пори - що, однак, ніяк не означає, що воно є вищим проявом життя природного: зовсім навпаки. Мені здається, що, у міру заглиблення основоположного для християнства поняття утвореної природи, ми визнаємо в підґрунті природи й узгодженого з нею розуму певний принцип радикальної нетотожності собі, - немовби тривожне передбачення іншого порядку.

Підсумовуючи свою позицію з цього особливо важливого та важкого питання, скажу, що визнання онтологічного таїнства, - визнання, яке я розглядаю як зосередженість, як головну схованку метафізики, - насправді можливе лише завдяки свого роду живильному випромінюванню самого одкровення, яке чудесним чином може здійснюватися в душах, вільних від будь-якої позитивної релігії взагалі; що, з іншого боку, це визнання, яке має місце завдяки деяким вищим формам людського досвіду, жодним чином не веде за собою прилучення до конкретної релігії, але що воно в той же час дає змогу тому, хто піднявся до нього, бачити можливість Одкровення зовсім інакше, ніж це міг би зробити той, хто, не подолавши «проблематичного», залишається по цей бік горизонту, з якого може бути видне і стверджуване таїнство буття. Подібна філософія прямує, таким чином, у нестримному пориві назустріч світлу, яке вона передчуває, сокровенний струм його і немовби попереджувальне полум'я вона вже відчуває в своїй глибині ».

(Марсель Г. Трагическая мудрость философии. - М., 1995. - С. 105-106).

Чи згодні ви з твердженням Г. Марселя про існування онтологічного таїнства як живильного джерела для душі людини?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Бердяев Н. Новое религиозное сознание и общественность. - М., 1994.

2. Бубер М. Проблема человека. - К., 1998.

3. Булгаков С. Два града. Исследования о природе общественных идеалов. СПб., 1997.

4. Жильсон Э. Томизм. - Избранное. - Т. 1. - СПб., 1999.

5. Маритен Р. Философ в мире. - М., 1994.

6. Марсель Г. Трагическая мудрость философии. - М., 1995.

7. Нибур Р. Христос и культура. - М., 1996.

8. Сведенборг Э. Мудрость ангельская о Божественной любви. - 1С, 1997.

9. Унамуно М. О трагическом чувстве жизни.  - М., 1996.

10. Чичерин Б. Наука и религия. - М., 1999.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';>