Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Збалансоване й оптимальне економічне зростання

Ринковий механізм сприяє встановленню рівноваги між попитом і пропозицією на всіх рівнях, включаючи ринок робочої сили, а також досягненню оптимального функціонування економічної системи загалом. Сучасна політична економія виходить з того, що економічне зростання можна зрештою вимірювати лише тим, наскільки повно задовольняються потреби членів суспільства, виходячи з ресурсів, що є в його розпорядженні. Коли в економіці досягається ринкова рівновага (між сукупним попитом і сукупною пропозицією), то у межах своїх доходів кожен споживач максимізує корисність. У результаті структура виробництва пристосовується до структури потреб, і економічне зростання у цьому разі є оптимальним (збалансованим). Будь-яке відхилення від ринкової рівноваги, а тим більше неврівноважений стан економіки, означає, що цінові сигнали подаються у перекрученому вигляді, ресурси суспільства використовуються з відхиленням від рівнодіючих потреб його членів, економічне зростання не є оптимальним (рис. 30).

Рис. 30. Встановлення рівноваги між попитом і пропозицією

Український економіст М. Туган-Барановський дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку і дійшов висновку, що перешкодою для безперервного кумулятивного розвитку виробництва є не так зовнішні чинники, як внутрішні властивості економічної системи, що визначаються циклічною закономірністю відтворення основного капіталу. Ці погляди були викладені у його монографії "Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894), що була перекладена німецькою (1901) і французькою мовами, а пізніше — іншими мовами, включаючи японську. Відомий учений Е. Хансен називав її віхою в розвитку економічного аналізу, джерелом нового напряму економічної думки. Теорія циклу М. Туган-Барановського пояснювала цикл особливостями інвестування, але залишалося питання про його напрями та в які види основного капіталу спрямовується це інвестування.

В економічному житті суспільства явище заощадження досить тісно пов'язано з явищем інвестування. Заощадження є основою інвестицій. Загальний обсяг вироблених товарів називають реальними інвестиціями, або інвестиційним попитом. Дж. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходами і споживанням. Безперечно, інвестиції позитивно впливають на економічне зростання.

"Довгі хвилі" М. Кондратьєва

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині ХІХ ст. Англійський економіст В. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому обґрунтував наявність поряд із середніми і короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Створення наукової теорії "довгих хвиль" пов'язане з ім'ям видатного російського вченого М. Кондратьєва, який на початку 20-х років ХХ ст. опублікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми.

М. Кондратьєв — учень і продовжувач наукової традиції М. Туган-Барановського. Він проаналізував кілька довгострокових динамічних рядів економічних показників Франції, Англії, США, Німеччини і виявив наявність довгого циклу економічної кон'юнктури. Вивчення статистичних даних також дало змогу дійти висновку, що середня тривалість такого циклу становить 54 роки. М. Кондратьєв, з'ясовуючи причини встановлених закономірностей, помітив, що " довгі хвилі" виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались основними того часу. Учений встановив, що протягом близько двох десятиріч, які передують підйому хвилі довгого циклу, спостерігається пожвавлення в царині технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Зокрема, в період з кінця ХУІІІ до 20-х років ХХ ст. (140 років) М. Кондратьєв визначив три "довгі цикли", але відомо, що циклічних криз було більше (табл. 17).

Теорія "довгих хвиль" Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., вплинула на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки, але доля її автора, репресованого у роки сталінщини, була трагічною. Найважливішою в теорії "довгих хвиль" є проблема їх наукового обґрунтування. М. Кондратьєв дійшов висновку про існування великих циклів, виокремивши

Таблиця 17

Основні циклічні кризи ХХ ст.

Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс	Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс
1900-1903	2,0	12	1957-1958	4,1	15
1907-1908	6,4	12	1960 -1961	4,7	10
1913-1914	11,5	16	1970-1971	2,6	8
1920-1921	16,4	14	1974-1975	10,7	9
1929-1933	46,0	37	1980-1982	7,2	33
1937-1938	10,8	9	1990-1992	1,9	10
1948-1949	5,8	9	1997-1999	2,7	17

один поточний і два великі цикли, що відбувались, а в їх межах — хвилі підвищення і зниження:

• І цикл: хвиля підвищення — з кінця 80-х років ХУІІ ст. до 1810-1817 рр., хвиля зниження — з 1810-1817 рр. до 1844-1851 рр.;

• ІІ цикл: хвиля підвищення — з 1844-1855 рр. до 1870-1875 рр., хвиля зниження — з 1870-1875 рр. до 1890-1896 рр.;

• ІІІ цикл: хвиля підвищення — з 1891-1896 рр. до 1914-1920 рр., можлива хвиля зниження ІІІ циклу — з 1914-1920 рр.

Думка вчених з цього питання неоднозначна, дехто виходив з того, що довготривалі цикли відбувалися під впливом зовнішніх чинників розвитку. В. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їх впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через це — на чергування фаз у підприємницькій діяльності. Окремі вчені вважали, що довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чинниками економічного зростання і безпосередньо пов'язані з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їх найреволюційнішою частиною — засобами праці.

Близька до теорії М. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що основну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців. Матеріальною основою "довгих хвиль" є структурне оновлення технологічного способу виробництва.

Продуктивність праці та чинники її підвищення

Розглянуті чинники економічного зростання є результатом функціонування праці, адже жива праця є вирішальним чинником утворення вартості. Джерелами споживної вартості є праця і природа. Економічне зростання без живої праці практично неможливе, але залежно від наукової та технічної озброєності праця може бути більш або менш продуктивною.

Для визначення результатів застосування у виробництві праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї праці, застосовуваної у виробництві, — живої й уречевленої. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати c + v, що належать до повної собівартості товарної продукції (р — вартість засобів виробництва; v — заробітна плата продуктивних працівників). Ефективність витрат праці на підприємстві можна розраховувати за формулою

де E — ефективність витрат праці; m — додана вартість.

Економічна ефективність — це раціональне й ефективне використання не лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад, робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, раціональне управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність доцільно зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає здійснення державою такої економічної політики стабілізації (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала прагнення до праці, до підприємницької'діяльності тощо, з одного боку, і не викликала бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з іншого.

Соціальний ефект полягає насамперед у тому, що витрати праці сприяють підвищенню її результативності у виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров'я, збільшення вільного часу тощо. Витрати праці в наукових установах, закладах освіти й медицини сприяють впровадженню нової техніки у виробництво, поліпшенню його організації, підвищенню продуктивності праці.