Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Державне підприємництво і державний сектор

Державний сектор економіки представляє державу як самостійного господарюючого суб'єкта, частка якого значно відрізняється в окремих країнах: традиційно мінімальна для США й значна для країн Західної Європи (питома вага держсектору у ВВП Австрії — 28 %, Франції — 20 %, Швеції — 14 %, Італії — 12 %).

Важливими історичними чинниками формування і розвитку державного сектору в економіці були: війни й національна оборона, інфраструктурне забезпечення макроекономічних процесів, проблеми довкілля й егалітаризм (рівність). Після Другої світової війни у країнах Західної Європи приватний сектор не охоплював всіх сфер діяльності, чим зумовлена поява значного державного сектору (рис. 37). Наприклад, у Німеччині нині державі належить близько 25 % національного майна, переважно в капіталомістких галузях.

Державний сектор у традиційному розумінні — це сукупність державних підприємств. Великою проблемою є ефективне функціонування цього сектору, оскільки в ньому виникають тенденції до зниження ефективності, якості тощо, пов'язані, з одного боку, зі значно меншим тиском на ці підприємства ринкових сил, а з іншого — з підтримкою держави. На початку 20-х років та у 50-х роках ХХ ст. здавалося, що розширення державної власності, навіть за рахунок націоналізації неефективних виробництв і засобів комунікацій, що стали непосильним тягарем для держбюджету, — магістральний шлях роз

Військово-промисловий комплекс		Виробнича і соціальна інфраструктура
	Сфери діяльності державного сектору
Інноваційні процеси у капітало- та наукомістких галузях		Традиційні ("хворі") галузі економіки для здійснення структурної перебудови

Рис. 37. Сфери діяльності державного сектору економіки

витку капіталістичної економіки. Згодом перемогла реалістичніша точка зору, згідно з якою ефективний розвиток сучасного регульованого капіталізму залежить не лише від питомої ваги держвласності, а швидше від функціональних навичок і вмінь державних управлінців, що управляють нею.

Якщо приватні підприємства керуються виключно мотивами отримання максимального прибутку, то державні домагаються значно ширших цілей — стійкого економічного зростання, заснування нових і модернізації відсталих галузей промисловості, впливу держави у найважливіших секторах економіки, скорочення імпорту і забезпечення національної самодостатності в товарах стратегічного значення, підтримання зайнятості, вирішення економічних проблем регіонів тощо. Мотив прибутку для державних підприємств не завжди є основним. Уряд може перерозподіляти частину національного доходу, створеного у державному секторі, — постачати приватним підприємствам дешевшу сировину, електроенергію, транспортні послуги, результати фундаментальних наукових досліджень, що здійснювались за державний рахунок тощо.

До недоліків функціонування державних підприємств належать: невизначеність господаря, поєднання економічних і соціальних цілей, неефективний менеджмент, значні розміри та бюрократична структура управління. Обмежені можливості отримання прибутку, залежність від бюджетних коштів, а нерідко й монопольне становище призводять до зниження ефективності державних підприємств, стимулюють їх перехід у приватне (акціонерне) володіння. Тому завдання пошуку оптимальних меж одержавлення власності, а також проблема роздержавлення є не національною, а загальносвітовою проблемою (у 70-80-х роках ХХ ст. у багатьох західних країнах відбувся "бум" роздержавлення і приватизації). Впродовж останніх тридцяти-сорока років виник новий сектор — "третій" — у результаті формування змішаних державно-приватних підприємств і корпорацій, де держава не є одноосібним власником, але здійснює контроль, володіючи блокуючим або контрольним пакетом акцій.