special

This webpage has been robot translated, sorry for typos if any. To view the original content of the page, simply replace the translation subdomain with www in the address bar or use this link.

Грошово-кредитні системи зарубіжних країн - Іванов В.М.

10.4. Кредитна система Російської Федерації

Традиційне уявлення про банк тільки як про кредитний і розрахун­ково-платіжний інститут нині суттєво змінилося. Сучасний комерцій­ний банк — це універсальний, багатофункціональний кредитно-фінан­совий комплекс, що виконує депозитно-позичкові, інвестиційні, консуль­таційні та інші банківські операції. Через лізинг, факторинг, проектне фінансування, концентрацію передової технології, використання у бан­ківській практиці новітніх досягнень науки і техніки банки фактично керують науково-технічним прогресом і безпосередньо беруть участь у процесі виробництва. Крім того, широке кредитування бюджетного де­фіциту і державного боргу посилює зрощування банків з державними фінансами і дає банкам можливість впливати на грошову (і не тільки гро­шову) політику країни.

Державне регулювання банківської системи. У Росії, як і в інших країнах, існує система державного регулювання грошово-кредитної сфе­ри, що дає змогу захищати інтереси населення і банківських структур. Правову основу цієї системи становлять закони "Про банки і банківсь­ку діяльність у РФ" (останній варіант був прийнятий Державною Думою 20 січня 1995 р.) і "Про Центральний банк РФ (Банк Росії)" (у редакції від 14 грудня 1994 р.). Відповідно до цих законів Банк Росії, Банк зов­нішньої торгівлі РФ, Ощадний банк РФ, комерційні банки, а також інші кредитні установи, що одержали ліцензію на здійснення банківських операцій, утворюють банківську систему Росії. Для фінансування окре­мих цільових республіканських, регіональних та інших програм можуть створюватися спеціальні банки, банки розвитку.

Банки можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх вкладників і здійснення спільних програм, якщо їх створення не суперечить вимо­гам антимонопольного законодавства РФ та іншим законодавчим актам.

Банки Росії не відповідають за зобов'язаннями держави, а держа­ва не відповідає за зобов'язаннями банків.

Банки в РФ не залежать від органів державної влади і управління у прийнятті рішень, пов'язаних із здійсненням банківських операцій. Працівникам органів державної влади забороняється брати участь в органах керування банками.

Усі банки на території Росії повинні тримати обов'язкові резерви в Банку Росії та додержуватися економічних нормативів, встановле­них Банком Росії.

Центральний банк Росії визначає порядок регламентації, регулю­вання і контролю за діяльністю комерційних банків, порядок виділен­ня централізованих кредитних ресурсів, установлює такі економічні нормативи діяльності комерційних банків:

• достатність капіталу комерційного банку;

• ліквідність;

• мінімальний розмір статутного капіталу банку;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника;

• граничне співвідношення розміру статутного капіталу банку і суми його активів з урахуванням оцінки ризику;

• обмеження розмірів валютного і курсового ризиків;

• обмеження використання депозитів для придбання акцій юридич­них осіб.

Достатність капіталу комерційного банку визначається мінімально припустимим розміром статутного капіталу (на цей момент) і гранич­ним відношенням усього капіталу банку до суми активів, зваженої з урахуванням ризику кредитних вкладень і можливої втрати частини вартості. Мінімально припустиме значення цього співвідношення, обо­в'язкове для всіх банків, становить 0,04 (в Україні — 0,08).

Як оцінне використовується співвідношення капіталів банку і ак­тивів з підвищеним ризиком. Рекомендується підтримувати його на рівні не менше 0,1.

Нормативи ліквідності балансу комерційного банку містять обо­в'язкові й оцінні показники. До першого належать співвідношення банківського капіталу і його зобов'язань: максимально припустиме — 1:25 — для банків, створених на базі спеціалізованих державних банків, 1:20 — для комерційних банків у вигляді товариств з обме­женою відповідальністю й акціонерних товариств закритого типу і 1:15 — для інших комерційних банків.

Обов'язкові також співвідношення активів банку строком погашен­ня понад один рік і зобов'язань банку за депозитними рахунками, кре­дитами, а також боргових зобов'язань на термін понад один рік. Цей норматив відображає ступінь забезпечення виданих банком позичок відповідними джерелами кредитних ресурсів. Його максимально при­пустиме значення 1,0.

Ще одне обов'язкове співвідношення — суми ліквідних активів банку і його зобов'язань за рахунками до запитання — норматив ліквідності; максимальне його значення 0,3 (0,2 — для колишніх спец­банків).

Найважливішим показником ліквідності комерційного банку є мак­симальний розмір ризику на одного позичальника, що визначається як відношення розмірів зобов'язань одного позичальника до капіталу банку і не може перевищувати 1,0 для колишніх спецбанків і 0,5 — для банків, створених у 1988—1989 рр., і 0,75 — для інших банків. При цьому розмір ризику на одного позичальника не може переви­щувати 10 % суми активів банку. Цей показник відбиває можливість банку видавати значні кредити одному позичальнику і ліквідність банку.

Оцінним нормативом ліквідності комерційного банку є співвідношен­ня суми виданих кредитів і суми коштів на розрахункових рахунках, по­точних рахунках, а також коштів на депозитах (рекомендується не більше

0,7); співвідношення ліквідних активів банку і суми коштів на розрахун­кових і поточних рахунках, у вкладах і депозитах (рекомендоване зна­чення не менше 0,5); співвідношення ліквідності активів і загальної суми активів (рекомендоване значення не менше 0,5).

З метою підвищення ліквідності й зміцнення фінансової стабіль­ності комерційних банків, захисту інтересів їх вкладників, акціонерів і пайовиків Центральний банк формує систему резервних і страхових фондів, відрахування до яких обов'язкові для всіх комерційних банків. Така система складається з фондів обов'язкових резервів, фонду стра­хування депозитів у комерційних банках (1 % прибутку комерційного банку), фонду страхування комерційних банків від банкрутств (1 % прибутку). Норматив обов'язкових резервів банків, що депонуються в Банку Росії: за рахунками до запитання — 20 %, за строковими зо­бов'язаннями — 10—15, за валютними депозитами — 2 %.

Реорганізація фінансово-кредитної системи РФ. Організація фінансово-кредитного обслуговування підприємств, організацій і на­селення, функціонування кредитної системи відіграють винятково важ­ливу роль у розвитку господарських структур. Від ефективності та стабільності функціонування кредитно-фінансового механізму зале­жать не тільки своєчасне одержання коштів окремими господарськи­ми одиницями, а й темпи економічного розвитку країни загалом. Вод­ночас еволюція кредитної системи і кредитної справи визначається економічною ситуацією в країні, формами і механізмом господарю­вання. Кожному етапу історико-економічного розвитку народного господарства відповідають певний тип організації кредитної справи, структура кредитної системи, що задовольняє потреби у кредитно-фінансовому обслуговуванні окремих ланок економіки.

Механізм функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її організаційної структури, організаційно-правових форм здійснення кредитних операцій, форм і методів кредитування і кредитно-розрахункових відносин.

До 1987 р. до кредитної системи СРСР входили банки-монополісти, які очолював Держбанк СРСР. Такій структурі кредитної системи відпо­відала модель кредитування суб'єктів господарювання, що грунтувалася на адміністративно-командних методах управління кредитом в умовах жорстко централізованої економіки. її економічна сутність полягала в наданні позичок підприємствам "під план" виходячи з планових і фак­тичних потреб їх у коштах. Реорганізація цієї кредитної системи поча­лася в 1987 р. Передбачалося змінити організаційну структуру банківсь­кої системи, підвищити роль банків, посилити їх вплив на розвиток на­родного господарства, перетворити кредит на діючий економічний важіль.

На першому етапі банківської реформи було створено нову структу­ру державних банків. Модель реорганізації передбачала такі етапи:

• створення дворівневої банківської системи (Центрального емі­сійного банку і державних спеціалізованих банків, що безпосе­редньо обслуговують господарство);

• перехід спеціалізованих банків на повний госпрозрахунок і са­мофінансування;

• удосконалення форм і методів кредитних відносин з підприєм­ствами різних галузей господарства.

Центральне місце у кредитній системі країни повинен був посісти Державний банк, що виконував раніше функції кредитування під­приємств і організацій різних галузей народного господарства.

Отже, передбачалося відокремити емісійну діяльність банків від діяльності з кредитування господарства. На Державний банк по­кладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і здійснення єдиної для всіх банків державної грошово-кредитної політики. Інші банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногос­подарських комплексів (промислово-будівельного — Промбудбанк СРСР; агропромислового — Агропромбанк СРСР; житлово-кому­нального господарства і соціального розвитку — Житлосоцбанк СРСР) або на обслуговуванні окремих видів діяльності (кредитуван­ня населення — Ощадбанк СРСР, зовнішньоекономічної діяльності СРСР — Зовнішньоторговельний банк СРСР).

Основна мета перетворень — наблизити банки до інтересів гос­подарства. Реорганізація деякою мірою активізувала банківську діяльність. Але вона не могла докорінно змінити ситуацію, оскільки, по суті, не торкалася економічних відносин. Не змінилися принципо­во кредитні відносини: тривало кредитування в напівавтоматичному режимі, зберігався адміністративний метод розподілу кредитних ре­сурсів, не було ліквідовано монопольної структури банківської сис­теми, відбувся лише розподіл сфер впливу спецбанків за відомчим принципом, що збільшувало конкуренцію між ними. Доцільність і ви­гідність надання коштів у позичку не стали критеріями в діяльності банків. Об'єктивно був необхідний другий етап банківської реформи, спрямований на комплексну реконструкцію системи економічних від­носин у галузі кредитування. Його було розпочато в 1988 р. створен­ням перших комерційних банків, покликаних стати фундаментом для формування ринкових відносин і структур у банківській сфері. Створен­ня такого ринку мало означати заміну адміністративно-командних відно­син на гнучкі економічні методи переміщення фінансових ресурсів у сфери найефективнішого використання.

Комерційний статус надає банку значну самостійність у визначенні мети, умов і строків кредитування, рівня процентних ставок, розвитку різноманітних форм банківської діяльності, у використанні отримано­го прибутку, визначенні штатів і рівня оплати праці своїх працівників, зміцненні матеріально-технічної бази і вирішенні інших питань.

З метою створення системи грошово-кредитного регулювання, яка відповідала б новим ринковим відносинам, було змінено статус Дер­жавного банку і його роль в економіці країни. Банк був виведений з підпорядкування уряду й одержав, таким чином, необхідну незалеж­ність. Після здобуття Росією суверенітету на базі Держбанку СРСР був створений Центральний банк Росії на основі концепції, прийнятої в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Згідно з такою концепцією існує кілька моделей створення центральних банків (треба використовувати термін "емісійні банки").

1. Модель "знизу—вгору" дає змогу фінансовим колам брати участь у створенні емісійного банку, контролювати бюджетні витрати виконавчої та законодавчої гілок влади. За такою схемою частину кредитних грошей можна використовувати для рефінансування порт­феля ресурсів комерційних банків, що стимулює розвиток ринку цін­них паперів.

2. Модель "зверху—вниз" забезпечує першочергове задоволення державних потреб у грошових ресурсах, при цьому основна частина ресурсів емісійного фонду використовується для покриття бюджет­них дефіцитів. Такий розподіл емісії завдає серйозної шкоди націо­нальному підприємництву, зумовлює іммобілізацію коштів із сфери бізнесу на витрати держави і загострює інфляційний процес.

3. Модель заснування емісійного банку на паритетних засадах діловими колами і державою дає можливість здійснювати гнучке управління їх діяльністю, поєднувати економічні інтереси національ­ного підприємництва і державні. Різновидом цієї моделі може бути система незалежних банків, поєднана з регулюючою функцією Цен­трального банку.

У Російській Федерації зберігається жорсткий державний статус Цен­трального банку, що дає підстави федеральним органам влади безпе­решкодно використовувати емісійну функцію (друга модель).

Статус державності характерний для всієї історії Центрального бан­ку Росії. Щоправда, з моменту створення в 1860 р. Державного банку

Російської імперії тільки контрольний пакет належав уряду, а інша час­тина — комерційним банкам. Ця схема близька до третьої моделі ство­рення центрального банку, що дає змогу враховувати інтереси банківсь­кого співтовариства і народного господарства в цілому. Після реформ 1988—1991 рр., коли банківська система пострадянської Росії тільки почала формуватися, не можна було говорити про участь комерційних банків у капіталі емісійного банку, але згодом практика участі банків у роботі емісійного банку країни сприяла динамічнішому розвитку кредит­ної системи Росії. Досвід діяльності найбільшого емісійного банку — Федеральної резервної системи регіональних банків США свідчить, що участь великих комерційних банків у капіталі емісійного банку (усі ве­ликі комерційні банки США в законодавчому порядку є членами ФРС і повинні мати пакет акцій емісійного банку в розмірі 6 % власного ста­тутного капіталу) виправдана.

Нині у сформованій фінансовій системі Росії Центральний банк є го­ловним банком для держави, а для всіх інших комерційних банків — бан­ком банків. Він не належить до законодавчих і виконавчих органів вла­ди, є економічно самостійною установою і здійснює витрати за рахунок власних прибутків.

Основні напрямки діяльності Центрального банку Росії:

• керування і планування напрямків і масштабів використання кре­дитних ресурсів і грошового обігу (тривалий час мало форму кредитного і касового планування);

• концентрація кредитних ресурсів і передання їх за плату іншим банкам, виконання, таким чином, ролі кредитора останньої інстан­ції, здійснення рефінансування;

• організація і здійснення (разом із відповідними організаціями) ін­касації готівкових грошей;

• розробка методичних рекомендацій і правил здійснення кредит­них, розрахункових і касових операцій, ведення звітності банків;

• ліцензування банківської діяльності, вибір форм і методів гро­шово-кредитного регулювання, фіксація і перегляд чинних нор­мативних вимог, коефіцієнтів і прямих кількісних обмежень діяль­ності банків;

• організація, здійснення касового виконання держбюджету;

• розробка правил і порядку здійснення операцій з валютою, інши­ми валютними цінностями, здійснення єдиної валютної політики, визначення офіційного курсу іноземних валют до національної грошової одиниці;

• представництво інтересів країни у відносинах з центральними бан­ками інших держав і міжнародними валютно-фінансовими органі­заціями і банками;

• здійснення заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази банківської діяльності та автоматизації банківських операцій;

• контроль і нагляд за банківською діяльністю;

• упорядкування зведеного балансу банківської системи;

• підготовка і перепідготовка кадрів для банківської системи, кон­сультаційне і методичне обслуговування банків;

• проведення наукових досліджень та аналітичних робіт.

На другому етапі банківської реформи була реорганізована струк­тура банків, відбулися глибокі зміни в характері кредитних відносин, утвердилися нові методи кредитної роботи. У результаті в Росії зако­нодавчо сформувалася дворівнева банківська система:

І рівень — Центральний банк Росії;

II рівень — комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що здійснюють окремі банківські операції (ст. 2 федерального За­кону "Про банки і банківську діяльність" від 02.12.90 у редакції від 03.02.96 № 17-ФЗ). Банківська система є ключовою частиною фінан­сової системи країни, що концентрує основну масу кредитних і фінан­сових операцій. Натомість небанківські спеціалізовані ФКІ (парабанківська система) здійснюють операції у певних сегментах фінансово­го ринку або орієнтуються на обслуговування певних типів клієнтури.

Розглядаючи банківську систему Росії з практичного аспекту як ба­гаторівневу структуру, варто виокремити у ній Ощадний банк, що має державні гарантії цілісності вкладів. Свідченням унікального стано­вища Ощадбанку у дворівневій банківській системі Росії може бути наявність великої кількості клієнтів (насамперед юридичних осіб) у системі Ощадбанку після банківської кризи у серпні 1998 р. (наприк­лад, частка карбованцевих ресурсів на розрахункових і поточних ра­хунках юридичних осіб в установах Ощадбанку за 1998 р. збільши­лася з 5,5 до 10,4 % загальних залишків коштів корпоративних клієнтів у банківській системі країни).

Ощадбанк залишається монополістом на ринку приватних вкладів. Понад 75 % усіх коштів населення, розміщених до початку 1997 р. у комерційних банках Росії, зберігаються в установах Ощадного бан­ку. Станом на 1 квітня 1997 р. вклади населення в Ощадбанку пере­вищили 100,2 трлн руб. і 1,5 млрд дол. (Коммерсантъ-Дейли. — 1997. — 14 трав.)

Левова частка ресурсів банку використовується для кредитування бюджету через вкладення у державні цінні папери (ДЦП).

Інвестиції Ощадбанку в ДЦП становили на початок 1997 р. 79,3 трлн руб., вкладення в облігації внутрішньої валютної позики — 1,6 трлн руб., облігацій державної ощадної позики закуплено на 3,6 трлн руб. Ощадбанк здійснює операції з єврооблігаціями Міні­стерства фінансів. На частку Ощадбанку припадає 36 % загальних вкладень у російські держпапери (Старостенкова Е. Сберегательный банк вступает в борьбу за корпоративного кли­ента // Финансовые известия. — 1997. — 6 мая.) . Роль Ощадбанку в обслуговуванні бюджетних потоків набагато скромніша, ніж його роль як кредитора бюджетного дефіциту. Проте останнім часом становище починає змі­нюватися. Отримавши статус генерального агента з обслуговування федерального бюджету, Ощадбанк домігся переказу до себе рахунків Державної податкової служби і Державного митного комітету, рахун­ків Міністерства оборони, МВС, Федеральної прикордонної служби і Служби залізничних військ (Баженова Е. Уполномоченные банки прощаются с бюджетными деньгами // Ком­мерсантъ-Дейли — 1997. — 7 мая.).

Процес переказування рахунків організацій цих відомств триває. Відповідно до підписаної на початку 1997 р. угоди між Ощадбанком і відповідними відомствами на обслуговування в банк будуть передані рахунки організацій, розташованих там, де немає регіональних уста­нов Центрального банку.

Завдяки консолідації банківського капіталу у фінансовій системі Росії наприкінці 1996 р. на перший план вийшли банки, які можна назвати загальнонаціональними. Ці банки мають розгалужену мере­жу філій по всій території країни (не менше десяти), обслуговують платежі й надають банківські послуги на великій території країни. Це традиційні Ощадбанк, Агропромбанк і нові банки, що створили ре­гіональну мережу. Для організації ефективного нагляду Центральний банк створив ОПЕРУ-2, на обслуговуванні в якому перебуває 14 бан­ків. Розуміючи роль таких банків у кредитній системі Росії, Централь­ний банк РФ ставить до них особливі вимоги. Якщо говорити про фун­кціональний розподіл ролей кредитних інститутів у банківській системі Росії, то для комерційних банків характерне безпосереднє виконання функцій кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів на комерційних принципах — усі види кредитних, розрахункових і фінансових опе­рацій, пов'язаних з обслуговуванням їхньої господарської діяльності. До найважливіших функцій комерційних банків належать такі:

• акумуляція тимчасово вільних коштів, заощаджень і нагромаджень;

• забезпечення функціонування розрахунково-платіжного механізму, здійснення та організація платіжного обороту в народному госпо­дарстві;

• кредитування окремих господарських одиниць (юридичних і фі­зичних осіб), кредитно-фінансове обслуговування внутрішнього і зовнішнього господарського обороту;

• облік векселів і операцій з ними;

• зберігання фінансових і матеріальних цінностей;

• довірче керування майном клієнтів (трастові операції).

Банки дедалі активніше здійснюють нехарактерні для них операції: беруть участь у нетрадиційних сферах фінансового підприємництва (операції з цінними паперами, лізинг, факторинг та інші види кредит­но-фінансового обслуговування), розширюють коло і підвищують якість послуг, конкурують у сфері залучення перспективних клієнтів.

Однак на банківській сфері позначилася фінансова криза 1997— 1998 рр. Залучені банками грошові ресурси замість розміщення їх у реальній економіці використовуються переважно для інших операцій (зокрема, для придбання валюти, операцій з цінними паперами).

У Російській Федерації починаючи з листопада 1997 р. різко збільшився спекулятивний тиск комерційних банків і фірм-нерезидентів на національну валюту, почався відплив іноземних портфель­них інвестицій за кордон. Зауважимо, що з 24 млрд дол. іноземних приватних інвестицій в економіку Росії понад 80 % становлять порт­фельні інвестиції, в тому числі на частку нерезидентів припадала тре­тина державних короткострокових облігацій (чистий відплив цих інве­стицій за листопад 1997 — січень 1998 р. становив 2,5 млрд дол.).

Для послаблення валютно-фінансової кризи Центральний банк, щоб збити ажіотажний попит на вільно конвертовану валюту, витратив на валютні інтервенції близько 10 млрд дол. (це призвело до скоро­чення золотовалютних резервів з 24 до 16 млрд дол.). Центральний банк став послідовно здійснювати політику "дорогих" грошей (резер­вну норму за строковими рубльовими вкладами було підвищено з 8 до 11 %, а за валютними — з 6 до 11 %, ставку рефінансування було підвищено удвічі (з 21 до 42 %).

У результаті перелічених заходів до серпня 1998 р. валютний ринок вдалося стабілізувати.

Серпневий рецидив фінансової кризи в Російській Федерації став закономірним наслідком занепаду реального сектору економіки, знач­ного дефіциту бюджету і незадовільного виконання його дохідної частини, неконтрольованого нарощування державних боргів. Покла­дання надмірних сподівань на зовнішні та внутрішні позики, нераціо­нальне їх використання призвели до втрати керованості фінансами держави.

Російська фінансова криза характеризується такими основними чинниками:

1. За період 1990—1997 рр. обсяги ВВП Росії зменшились на 40,7 %. Низький рівень монетизації (близько 18 %) призвів до знач­ного поширення внутрішнього бартеру, збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств (за перше півріччя 2000 р. вони становили відповідно 1927,4 і 1265,8 млрд руб.).

2. Дефіцит державного бюджету Росії у 1997 р. становив 6,8 % ВВП, у 1999 р. — 5,8 %. Покриття дефіциту за допомогою непро­думаної стратегії короткострокових запозичень призвело до створен­ня фінансової "піраміди" державних короткострокових облігацій і унеможливило виконання державою боргових зобов'язань, які більш як удвічі перевищували надходження до бюджету.

3. Загрозу фінансовій стабільності становили певні дії Централь­ного банку, який у своїй діяльності є самостійним і практично безкон­трольним. Саме Центральний банк 20 липня 1998 р. напередодні ви­ділення першого траншу позики МВФ списав з рахунків Міністерства фінансів близько 8,7 млрд руб., залишивши на тиждень уряд без коштів.

4. На економічні чинники наклалися і політичні. За короткий час у Росії змінилися чотири уряди (Чорномирдіна, Кирієнка, знову Чорномирдіна, Примакова).

5. Обсяги міжнародної фінансової допомоги Росії відразу вияви­лися недостатніми. У результаті жодної проблеми не було вирішено.

6. Намагання Центрального банку підтримати курс рубля за рахунок валютних інтервенцій знову призвело до скорочення резервів та відмо­ви від їх використання для підтримки рубля. Курс рубля почав швидко падати з 16 руб. за 1 дол. (жовтень 1998 р.) до 28,5 руб. за 1 дол.

(січень 2000 р.).

7. Експортерам у Росії не потрібний стабільний рубль (принаймні Російському акціонерному товариству "Газпром" та нафтовим ком­паніям).

Події на фінансовому ринку Росії не могли не вплинути на ситуа­цію в Україні, економіка якої переживає далеко не кращі часи.

Контрольні питання

1. Структура кредитної системи Російської імперії до 1917 р.

2. Етапи розвитку банківської справи в царській Росії.

3. Процес розвитку комерційних банків та інших кредитних уста­нов у середині XIX — на початку XX ст.

4. Операції комерційних банків Росії.

5. Грошові реформи у царській Росії.

6. Сутність ленінського проекту грошової реформи у грудні 1917 р.

7. Грошова реформа 1922—1923 рр.

8. Цілі грошових реформ 1947 і 1961 р.

9. Створення кредитної системи СРСР.

10. Валютні курси в СРСР.

11. Основна мета державного регулювання грошово-кредитної сфе­ри Росії.

12. Економічні нормативи діяльності комерційного банку, які вста­новлює Центральний банк Росії.

13. Структура банківської системи Росії.

14. Найважливіші функції комерційних банків Росії.

15. Моделі створення центральних банків.

Тести Зля самоконтролю

1. У Росії до Першої світової війни було проведено грошові реформи:

а) 1723—1733 рр.;

б) 1795—1798 рр-

в) 1839—1843 рр.;

г) 1860—1863 рр.;

д) 1895—1897 рр.;

е) усі відповіді правильні.

2. Паперові гроші з'явилися в обігу:

а) 1769 р.;

б) 1811 р.;

в) 1839 р.;

г) 1895 р.;

д) усі відповіді правильні.

3. Перехід до золотого стандарту здійснено:

а) 1769 р.;

б) 1811 р.;

в) 1839—1843 рр.;

г) 1893—1894 рр.;

д) усі відповіді неправильні.

4. Наслідки грошових реформ у Росії — це перехід:

а) від металевих грошей до паперових;

б) паперових до золотого стандарту;

в) золотого стандарту до срібного стандарту;

г) срібного стандарту до золотого стандарту;

д) усі відповіді неправильні.

5. Кредитна система Росії до Першої світової війни мала таку структуру:

а) Державний банк, комерційні банки, інші кредитні установи;

б) Державний банк, ощадбанк, комерційні банки;

в) Державний банк, ощадбанк, ломбарди, комерційні банки та іпотечні банки взаємної допомоги;

г) страхові каси;

д) усі відповіді неправильні.

е) правильними є відповіді в) і г).

6. Ломбардні операції комерційних банків Росії розподіляють так:

а) під соло-вексель із забезпеченням;

б) під соло-вексель без забезпечення;

в) під заставу цінних паперів;

г) під товари та документи на них;

д) усі відповіді неправильні;

е) правильними є відповіді а), в), г).

7. Крах золотого стандарту відбувся:

а) у липні 1914 р.;

б) у січні 1915 р.;

в) у липні 1916 р.;

г) у лютому 1917 р.;

д) у жовтні 1917 р.;

е) усі відповіді неправильні.

8. В СРСР грошові реформи були проведені:

а) 1922—1924 рр.;

б) 1930—1932 рр.;

в) 1947 р.;

г) 1961 р.;

д) 1988 р.;

е) 1992 р.;

є) усі відповіді правильні.

9. У грошовому обігу СРСР перебували такі види грошових знаків:

а) банківські білети та розмінні монети;

б) казначейські білети та розмінні монети;

в) казначейські та банківські білети;

г) банківські білети, казначейські білети та розмінні монети;

д) усі відповіді неправильні.

10. Радянський рубль 1961 р. мав курс 90 коп. за 1 дол. із роз­рахунку його:

а) золотого вмісту;

б) купівельної спроможності;

в) офіційного курсу та курсу "чорного ринку";

г) комерційного курсу та курсу валютної біржі;

д) усі відповіді неправильні;

е) правильними є відповіді а), в).

11. Банківська система Росії включає:

а) Центральні та комерційні банки;

б) Центральний, Ощадбанк та комерційні банки;

в) Центральний та комерційний банки, інвестиційні, лізингові та інші банки;

г) Центральний, Ощадбанк, Промбудбанк, Житлосоцбанк, Екс­портно-імпортний банк та комерційні банки.

12. За інституційною ознакою ринок позичкових капіталів — це:

а) кредитна система;

б) ринки золота;

в) ринок банківських капіталів;

г) банківська система;

д) валютний ринок;

е) ринок цінних паперів;

є) усі відповіді неправильні;

ж) правильними є відповіді б), в), д), е).

13. Кредитна система Росії включає:

а) Центральний, Ощадбанк та комерційні банки;

б) Центральний, Ощадбанк, інвестиційні, лізингові та інші інсти­тути;

в) Центральний банк, банківську систему та небанківські ФКІ;

г) усі відповіді правильні.

14. Комерційні банки Росії здійснюють такі операції:

а) з формування ресурсів, кредитні розрахункові та з цінними паперами;

б) пасивні та активні;

в) залучення грошових вкладів, здійснення розрахунків, ведення рахунків клієнтів, випуск платіжних документів і цінних па­перів;

г) розрахункові та ін.;

д) усі відповіді правильні;

е) усі відповіді неправильні.

15. За строками погашення серед кредитних операцій комер­ційних банків Росії основними є:

а) позики до запитання;

б) короткострокові;

в) коротко- та середньострокові;

г) середньо- та довгострокові;

д) коротко-, середньо- та довгострокові.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';>