This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

ЧАСТИНА ДЕВ'ЯТА: УКРАЇНА ПІД ЧУЖОЮ ОКУПАЦІЄЮ

УКРАЇНА ПІД ОКУПАЦІЄЮ РОСІЇ В XVIII СТОЛІТТІ

Захоплення Росією українських земель

Кінець XVIII ст. характеризується невпинним зростом могутности Російської імперії, що загарбала більшу частину українських земель під свою владу, втратою Україною автономних прав і перетворенням її на звичайну губернію Російської імперії.

Величезне значення мала російсько-турецька війна 1769-1774 років, зв'язана з іншими подіями загальноєвропейського значення.

Польща перебувала тоді в стані анархії. З початку XVIII ст. в її внутрішні справи постійно втручалися сусіди, головним чином Росія. Особливо гаряча боротьба розгорнулася в Польщі 1734 року, коли боролися там два кандидати на престіл: Станіслав Лещинський та Август Саксонський, син померлого короля Августа II. Російський уряд, ввівши на польські землі свої війська, вирішив питання в користь Августа III Саксонського, Його правління фактично було правлінням магнатів, «королят», які вели боротьбу між собою. Засідання парляменту зривалися, бо кожен із членів мав право своїм голосом накласти «вето» на таке чи інше рішення і вимагати перегляду справи. Протягом кількох років не можна було досягти згоди, бо завжди хтось накладав «вето».

Велика, багата Польща не мала можливости налагодити свої фінанси, ввести нові податки, створити міцне військо. До того «Вічний мир» із Польщею року 1686 давав Москві, а потім Росії право втручатися у її внутрішні справи під претекстом оборони православної Церкви проти надуживань католицької держави. З XVII ст. час від часу виникали проекти знищення Польщі як держави і розподілу її території між сусідами. Вперше такий проект з'явився ще за Хмельницького.

Року 1763, після смертп Августа III, Катерина II, ввівши війська до Польщі, посадила на королівський престіл польського магната Станіслава-Августа Понятовського. З того часу фактичним правителем Польщі став резидент Росії при польському дворі. Таке отановище, природно, викликало незадоволення польських патріотів. Війна 1768 року дала їм підстави сподіватися, що Росія зверне всю увагу на Туреччину, а тим часом Польща скористається з цього і звільниться від російських впливів.

Росія домагалася, щоб Туреччина зреклася своєї зверхности над Молдавією та Кримом. На це не погоджувалися ні Туреччина, ні Австрія, яка хотіла оволодіти Молдавією. У такий критичний момент пруський король Фрідріх запропонував перший розбір Польщі, за яким Росія мала б дістати білоруські землі, Прусія — Помор'я і частину Великої Польщі, Австрія — Галичину. Сойм і польський уряд погодилися на цей розбір, і 1772 року, без спротиву, союзники окупували Польщу. Року 1774 Австрія захопила Буковину: Чернівці, Серет — переважно українські землі, та Сучаву — переважно румунські землі, що входили до складу Молдавії.

Щасливе для Росії закінчення війни з Туреччиною і Кучук-Кайнарджійський мир відкрили для Російської імперії широкі перспективи. Вона дістала вихід до Чорного моря; невеликі смуги берега між гирлами Бога та Дніпра — на заході, між гирлами Берди та Міюса й Дону та Еї—на сході — давали можливість заснувати тут портові міста та розгорнути торгівлю; крім того Росія знову дістала право мати на Чорному морі військову фльоту. Величезне значення мало проголошення Туреччиною незалежности Кримського ханства, яке було васалем Туреччини. Крим перестав бути постійною загрозою для України.

Наслідком нових умов, що склалися на південному прикордонні Російської імперії, Запоріжжя втратило своє значення як захист від татар та турків, і 4 червня 1774 року російські війська, які поверталися з турецького фронту, оточили Січ і зайняли головні оселі Запорізьких вольностей. Запорізька Січ піддалася без спротиву. Величезна територія Запорізьких вольностей була включена в межі Російської імперії.

Залишені на свої сили, кримські татари неспроможні були зорганізувати тверду владу. В Криму розгорілась боротьба партій. Російський уряд почав втручатися у внутрішні справи Криму й роз палювати незадоволення його людности. Під претекстом переслідування християн, 1778 року генерал О. Суворов, що командував російськими військами в Криму, дістав наказ вивести звідтіль християн. Для греків засновано місто Маріюпіль в гарні ріки Калміюса, а для вірменів — місто Нахічеван у гирлі Дону. Вихід 32.000 християн, найбільш працездатної частини населення, переважно хліборобів, був тяжким ударом для Кримського ханства, що поставив Крим у залежність від Росії в економічному відношенні.

Року 1783 Кримське ханство було приєднане до Російської імперії, а в адміністраційному відношенні об'єднане з Катеринославським намісництвом, під управлінням князя Г. Потьомкіна-Таврійського. До Південної України приєднано величезну територію до ріки Кубані та Єгорлика — на сході і до Дністра — на заході.

Після першого розбору Польщі в 1772 році, коли загарбання Російської імперії обмежилися білоруськими землями, в Польщі знайшлися люди, які зрозуміли, що рятувати польську державу можна тільки шляхом ґрунтовних реформ: обмеження шляхетських прав, поліпшення життя інших станів, заведення в країні ладу. Проте, пляни ці викликали опозицію збоку магнатів та вищої шляхти, які в реформах бачили замах на їхні права та привілеї. Вони рішуче заперечували права православних та дисидентів. Це викликало втручання протестантської Прусії та православної Росії на захист їхніх одновірців.

Не зважаючи на протести, прихильники реформ проголосили З травня 1791 року нову конституцію: касувалося право «вето»; всі справи в парляменті мали вирішуватися більшістю голосів; королівська влада мала бути спадковою; збільшувалася армія, упорядковувалися фінанси, освіта. Але партія магнатів та великих панів проголосила в Торговиці конфедерацію і звернулась по допомогу до Петербургу. Прийшло російське військо, і слабі польські війська залишили Правобережну Україну. В 1793 році Росія змусила короля відступити їй Київщину, Поділля та значну частину Волиш й Білорусії Прусія дістала більшу частину Великої Польщі та Данціг; Польщу відрізали від моря. Так переведено другий розбір Польщі.

Року 1794 вибухло повстання польських патріотів, на чолі якого став генерал Костюшко. Він обіцяв селянам волю, але вони в масі не підтримали його; тільки невелика частина з-під Кракова приєдналася до повстанців. Після впертої боротьби російські та пруські війська розбили військо Костюшки, а його самого взяли в полон. Командувач російських військ О. Суворов здобув Варшаву. Польська держава в 1795 році скапітулювала. Переведено третій, остаточний розбір Польщі: Росія взяла собі решту Волині та Литву, Прусія — Велику Польщу з Варшавою, а Австрія — Малу Польщу з Краковом та Любліном. Таким чином під владою Російської імперії опинилися всі українські землі, за вийнятком Галичини та Буковини.

Адміністраційний розподіл українських земель змінено. Після скасування Гетьманщини українські землі поділено на чотири частини. Уся колишня Гетьманщина перебувала під управлінням Малоросійської Колегії та її голови «в характері генерал-губернатора». Цією особою був генерал, незабаром граф П. Румянцев-Задунайський. Друга частина — територія слобідських полків, після ліквідації полкового устрою, перетворена була на Слобідсько-Українську губернію. Третю частину — територію Південної України — поділено на дві окремі частини: Новоросійську губернію — на півночі, та Запорозькі Вольності — на півдні. Року 1775 Запоріжжя було ска • соване і вся територія Вольностей була поділена між двома губерніями: Новоросійською — на правому березі Дніпра, та Озівською •— на лівому. До Новоросійської губернії приєднано трикутник землі між ріками Богом та Дністром, який дістала Російська імперія на підставі Кучук-Кайнарджійського миру, а до Озівської губернії приєднано придбані на підставі того ж миру землі між ріками Доном та Еєю. Обидві губернії перебрали під владою Г. По-ьомкіна. Року 1781 переведено реформу — засновано намісництва. Колишню Гетьманщину поділено на три намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Намісником був спочатку граф П. Румянцев-Задунайський, а з 1790 року — генерал М. Кречетніков (який у 1768 році придушив Коліївщину).

Слобідсько-Українську губернію перейменовано на Харківське намісництво з осередком у Харкові.

Новоросійську та Озівську губернії об'єднано в Катеринославське намісництво; осередком його був спочатку Кременчук, а з 1784 року — Катеринослав. До Катеринославського намісництва приєднано землі Полтавського та Миргородського полків, з яких створено повіти — Полтавський, Кременчуцький, Олексоігільський. Намісником увесь час був князь Г. Потьомкін-Таврійський.

Року 1795, після смерти Потьомкіна, створено Вознесенське намісництво з трьох повітів Катеринославського намісництва: Єлисаветградського, Новомиргородського та Херсонського, з осередком у місті Вознесенську. До намісництва приєднано українські землі, що їх Росія придбала на правому березі Дніпра, до лінії Черкас на півночі. Намісником був князь П. Зубов.

Року 1796 цар Павло 1 зліквідував намісництва, замінивши їх губерніями. В Україні були: Малоросійська губернія з адміністраційним осередком у Чернігові; на Правобережжі три губернії: Волинська, Подільська та Київська; Новоросійська губернія з осередком у Новоросійську (так перейменовано Катеринослав); Харківська губернія (Слобідська), до якої відійшли східні повіти колишнього Катеринославського намісництва (частини Олексоігільського, Слов'ян

ського, Донецького та Павлоградського повітів). Року 1802 Новоросійську губернію поділено на три: Миколаївську, Катеринославську та Таврійську; Чернігівську та Полтавську губернії об'єднано в Малоросійське генерал-губернаторство з осередком у Полтаві; Київську, Волинську та Полтавську губернії об'єднано в Київське генерал-губернаторство; Слобідську губернію перейменовано на Харківську, Після окупації Басарабії в 1812 році виникло НоворосійськоБасарабське генерал-губернаторство з губерніями: Херсонською, Катеринославською і Таврійською та Басарабською областю. Такий розподіл з невеликими змінами існував до 1917 року.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine