This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Політична економія - Оганян Г.А.

Поняття "бізнес"

У західній економічній літературі поняття "підприємництво" має свої особливості і традиційну назву — "бізнес". Бізнес у вузькому розумінні — це справа, підприємництво; у широкому — здійснення будь-якої діяльності в економічній сфері, характеристика ділових відносин у країні загалом. Бізнес — це сукупність ділових відносин, що склалися для задоволення потреб суспільства. Суб'єктами бізнесу є:

• безпосередньо підприємці, тобто особи, що займаються підприємницькою діяльністю, їх ділова зацікавленість реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг тощо;

• колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

• індивідуальні та колективні споживачі (так званий споживчий бізнес);

• працівники, трудова діяльність яких здійснюється за найманням на контрактній або іншій основі;

• державні структури, ділова зацікавленість яких зумовлена потребою у виконанні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних програм, як правило, капіталомістких.

У сучасній Україні бізнес у широкому розумінні цього поняття ще не набув системного характеру, тому його здебільшого ототожнюють з підприємницькою діяльністю. Зі становленням здорових ринкових відносин у країні з часом ситуація зміниться на краще, підставою для цього є реалізація основних принципів розбудови підприємництва в країні та надання їм правового статусу.

У ст. 5 Закону України "Про підприємництво" визначено основні принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін згідно з законодавством; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством; розпорядження на свій розсуд доходом після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому валютної виручки на свій розсуд.

Декларування зазначених принципів не є запорукою організації підприємницької діяльності в Україні. Необхідно створити сприятливі умови її розвитку, надійний і ефективний механізм реалізації та захисту.

Світовий досвід переконливо свідчить, що розвиток підприємницької діяльності та її позитивний вплив на економіку країни та добробут її громадян можливий лише за таких наявних умов:

• стабільність державної економічної і соціальної політики;

• позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

• пільговий податковий режим;

• наявність розвиненої інфраструктури;

• ефективна система захисту власності, в тому числі інтелектуальної;

• дебюрократизація регулювання господарської діяльності (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації).

Ці положення є завданнями стратегічного значення у розбудові Української держави.

З метою запобігання криміналізації підприємницької діяльності Закон України "Про підприємництво" встановлює певні обмеження для тих, хто бажає займатися такою діяльністю. Так, військовослужбовці, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх прав, державного арбітражу та нотаріату не мають на це дозволу.

Поняття "спекуляція" в умовах ринку

Сьогодні найбільшого розвитку в Україні набули такі напрями підприємницької діяльності, як торгівля і посередництво. Виникла нагальна потреба відокремити ці види діяльності від спекуляції, яку традиційна громадська думка ототожнює з посередництвом. І в разі посередництва, і в разі спекуляції має місце перепродаж товару з метою отримання прибутку. Однак відмінність зазначених напрямів діяльності істотна. Вони відрізняються насамперед етичною поведінкою учасників процесу і мають різну суспільну оцінку. З огляду на це потрібно розглядати посередницьку діяльність з точки зору її корисності для інших членів суспільства.

Спекуляція (від лат. speсulatio — вистежування, підглядання) — це купівля і перепродаж різноманітних товарів за завищеними цінами з метою збагачення. У результаті такої діяльності споживач втрачає право вибору. У практичній діяльності країн з ринковою економікою спекулятивні дії розривають акти купівлі і продажу у часі, тобто посередник-спекулянт очікує виникнення дефіциту на ринку. В розвинених країнах найуразливіші щодо спекуляції ринки сільськогосподарської продукції.

Посередництво — це купівля і перепродаж товарів на різних ринках. Тобто в цьому разі акт купівлі та продажу розривається не у часі, а за місцем. Наявна позитивна функція посередництва — зменшення диференціації цін, їх вирівнювання відповідно до принципу: "єдина ціна для всіх угод на одному ринку в один і той самий час". Посередництво є особливою специфічною галуззю підприємництва, яка забезпечує функціонування ринкової економіки відповідно до дії об'єктивних економічних законів. Ситуація, за якої в ринковому господарстві посередницька діяльність може трансформуватися у спекулятивну, можлива тільки у разі встановлення державних фіксованих цін на дефіцитні види товарів, особливо на товари першої потреби. При цьому посередництво переходить до сфери "чорного ринку". Тонка межа між посередництвом і спекуляцією за спільної їх загальної мети — отримання максимального прибутку, а також взаємопроникнення цих видів діяльності ускладнює проблему їх аналізу й дослідження, проте не зменшує важливості посередницької діяльності і посередників у ринковому господарстві.Організаційні форми підприємницької діяльності

Розмаїття форм і видів підприємницької діяльності дає змогу класифікувати її за вибраними ознаками. Види підприємницької діяльності: залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фінансова, консультативна, посередницька та інші; за формами власності — державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількістю власників — індивідуальна та дольова.

У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація.

Одноосібне володіння — форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зобов'язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є найпоширенішою. Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними володіннями (це 10-14 % фінансового обороту всього бізнесу).

До переваг одноосібного володіння належать невеликий стартовий капітал, одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи, можливість швидкого перепрофілювання підприємства у разі зміни кон'юнктури, простота організації та ліквідації, низькі витрати на обслуговування, цілковита свобода дій, прямі контакти з працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно зазначити обмежені можливості для розширення капіталу і як наслідок — низьку фінансову стійкість. Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій формі ведення бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кількість банкрутів. Як правило, такі підприємства існують 2-3 роки. Втім, бажаючих займатися власним бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і надають перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток. Більшість урядів країн світу заохочують і підтримують цю форму підприємництва за допомогою прямого фінансування з бюджету, видачі гарантій, податкових пільг тощо.

З переходом до ринкових відносин почали з'являтися і розвиватися невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню структурної перебудови економіки, забезпечує свободу вибору, створення нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на зміну споживчого попиту. Тому підтримка цього сектору економіки — стратегічний напрям економічної політики в будь-якій країні. З'являються нові форми ведення цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.

Франчайзинг — метод ведення бізнесу, заснований на використанні імені відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов'язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послуги, відпрацьовані технології ведення бізнесу тощо. За це друга сторона угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджменту, маркетингу і зобов'язується здійснювати ділові контакти виключно з нею та в її інтересах. Дохід за такого роду послуги отримують у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції, торгівля легковими і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших формах обслуговування населення.

Товариство (партнерство) — це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні.

У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосередньо залучений до управління фірмою і відповідає за всіма зобов'язаннями фірми (в межах своїх внесків і власним майном). У разі обмеженої відповідальності зобов'язання засновників обмежуються їх пайовими внесками. Товариство з додатковою відповідальністю — це різновид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники несуть солідарну відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном у розмірах, кратних вартості їх внесків, що обумовлено в засновницьких документах товариства. У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно до їх внесків.

Командитне товариство — вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства солідарно всім своїм майном, є один або кілька учасників (командитистів), які безпосередньо не пов'язані з його роботою і в разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що інвестована ними у справу фірми.

Переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням: зростання фінансових можливостей унаслідок об'єднання кількох капіталів; удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, користуються податковими пільгами.

Корпорація (акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпорація (відкрите акціонерне товариство) — організаційно-правова форма підприємства, капітал якого створюється об'єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.

Корпорація є юридичною особою, тобто вона відокремлена від фізичних осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у великих розмірах можливе тільки у межах публічної (відкритої) корпорації. Її визначальною ознакою є обмежена відповідальність співвласників, за відсутності якої індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток корпорації через високий фінансовий ризик.

До переваг публічної корпорації належать: зручна і стабільна форма організації бізнесу; ефективне управління (узгодження інтересів акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї частини акцій; фінансова могутність; можливість використовувати різні форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів; обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації розподіляється між державою (податки), акціонерами (дивіденди), підприємством (рефінансування).

Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою економікою, на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, основну масу яких було створено під час процесу роздержавлення, що здійснювався за допомогою акціонування державних підприємств. При цьому відбувався поділ капіталу, а не його об'єднання (класичний тип утворення корпорації). Тому для акціонерних товариств України характерна відсутність "живих" грошей, неліквідність акцій (що заважає вільному переливанню капіталу і розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні товариства в Україні є лише першим кроком на шляху створення майбутніх корпорацій, здатних реалізовувати великі фінансові проекти.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine