Главная Менеджмент Менеджмент у державних організаціях - Цуруль О. А.

Менеджмент у державних організаціях - Цуруль О. А.

 

3.2. Державний орган як системоутворюючий елемент організаційної структури державного управління

Суб’єктом державного управління виступає держава в цілому. Але це не означає, що всі її органи, підприємства, організації і установи беруть участь в управлінні.

Держава виконує багатогранні функції і має різнобічні зв’язки із суспільством. Це визначає різнонаправленість і різнохарактерність діяльності різних державних органів, їх підрозділів і службовців, різну міру і різні способи їх участі у формуванні та реалізації державно-управлінського впливу.

Організаційна структура державного управління — це особливе державно-правове явище, яке обумовлене суспільно-полі­тичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями та змістом державного управління в суспільстві. Вона включає визначений склад, організацію та взаємозв’язок людських ресурсів, технічних та інших засобів, які виділяються та витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінського впливу і підтримку життєздатності самого суб’єкта управління. Звідси відокремлення організаційної структури державного управ­ління з багатогранних зв’язків держави та суспільства і її спе-ціальне розуміння.

Державний орган виступає як системоутворюючий елемент організаційної структури державного управління, який зв’язаний з формуванням і реалізацією державно-управлінського впливу, причому як у цілому, в єдності їх складових проявів, так і по окремих проявах: цілевизначення, організація та регулювання.

Виділяють різноманітні характеристики державного органу: функціональні, які розкривають його як структуру, яка виконує визначені функції держави; соціологічні, які розглядають його як колектив людей, виділених суспільством для виконання покладених на нього державних завдань у відповідній сфері державної діяльності; юридичні, які вказують на наділення визначеної струк­тури (колективу людей) необхідною компетенцією (сукупністю функцій і повноважень) або державними повноваженнями; організаційні, які роблять акцент на належності даної структури до державного апарату, на її внутрішній побудові — організацію елементів та їхніх взаємозв’язків.

Таким чином, державний орган є одиничною структурою влади, формально створеною державою для здійснення закріплених за нею цілей і функцій. Слід відрізняти державний орган від державного підприємства, яке здійснює економічну діяльність на базі державної власності; від державної установи, яка пов’язана, як правило, з виконанням соціальних і духовних послуг; від держав­ної організації, яка виконує звичайно організаційні функції в різних сферах соціального життя. В першому створюються і реалізуються управлінські рішення і дії, в останніх — матеріальні, соціальні та духовні продукти та послуги.

Основу організаційної структури державного управління скла­дають органи законодавчої влади. В сукупності вони являють собою найбільш масштабну і складну частину державного апарату, яка зосереджує в собі практично всю управлінську інформацію і найважливіші засоби державного примушення. Таке їхнє положення об’єктивно обумовлено тим, що вони покликані справляти безпосередній управлінський вплив на людей.

У зв’язку з цим виконавча влада повинна мати розгалужену і «пронизуючу» вертикаль, яка забезпечує проходження, диференціацію і конкретизацію управлінської інформації, особливо дирек­тивної, обов’язкової, починаючи з прийнятої на самому верху влади, по всій ієрархії виконавчих органів державної влади і місцевого самоуправління, доведення її до виконавця і підпорядкування його поведінки відповідним вимогам (нормам).

В організаційній структурі державного управління місцеве самоврядування виступає у вигляді особливої підсистеми зі своїми об’єктами управління, компетенцією, процедурами і формами організації, матеріально-фінансовим забезпеченням, технологією діяльності персоналу та іншими елементами. Але тільки ця підсистема, яка «знизу» зв’язана з населенням — носієм і джерелом влади, в тому числі і по відношенню до вищого рівня, а «зверху» — з органами державної влади суб’єктів держави. Завдяки цьому зберігається системність держави, системність суспільства та системність державного управління.

Різні підходи спостерігаються також щодо питання оцінки організаційних зв’язків між представницькими органами державної влади і місцевим самоврядуванням, і відповідними по горизонталі виконавчими органами. У демократичній правовій державі відсутні відносини організаційного підпорядкування між представницькими органами: все обмежено правовими відносинами, при яких нижчий орган зобов’язаний дотримуватись законного правового акта вищого. Розділена законодавча і виконавча влада, з яких кожна має свої механізми формування діяльності. З усього цього роблять висновок про те, що представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування начебто не беруть участі в державному управлінні і навіть не впливають на органи виконавчої влади. З такою інтерпретацією названих організаційних зв’яз­ків важко погодитись. По-перше, проявляється їх взаємозалежність через механізми стримувань і противаг, що особливо відчутно при вирішенні кадрових питань та прийнятті законів. По-друге, представницькі органи значно впливають на виконавчі органи з допомогою бюджету, а також фінансового, кредитного, податкового та іншого регулювання. По-третє, представницькі органи шляхом прийняття законів або інших нормативних правових актів формують правові засади суспільного життя і створюють нормативну базу для діяльності органів виконавчої влади. Ігнорувати подібні взаємозалежності, недооцінювати значення горизонтальних організаційних зв’язків — значить невиправдано звужувати та збіднювати державне управління як складне системне суспільне явище. До речі, цим і послаблюється державне управління, оскільки замість співробітництва, взаємопідтримки з’являються стосунки конкуренції і протистояння.

Отже, коли розуміти під організаційною структурою державного управління не тільки сукупність виконавчої влади, яка традиційно займається виключно управлінням, але і систему організаційних зв’язків, які впливають на управління, то не можна не визнати, що ця структура підключає до управління (вводить в управлінські процеси) різні прояви, сторони, залежності практич­но всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, які в тій чи іншій мірі співдіють у формуванні і реалізації державно-управлінських впливів.